Самовільне залишення військової частини не припиняє військову службу. Водночас період СЗЧ не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому…
Узяті під контроль окупантами передавачі в Херсоні транслюють сигнал на Херсонську, Запорізьку, Миколаївську області. Про це з гордістю повідомляють російські телеканали.
«Майже 4 місяці окупації будівель “Суспільне Херсон”, і ось, перші прояви трк “таврия”. Оголошення про набір людей було як від імені окупаційної влади, так і нібито від імені Телерадіокомпанії “СКІФІЯ”. На посаді адміністратора тут колишня прибиральниця херсонської філії “Суспільного”, а в ролі ведучої — дитина. Технічний склад, швидше за все, з Криму», − повідомив у Фейсбук менеджер філії «Суспільного» Михайло Сваричевський.
З часів захоплення більшовиками влади у 1917 році в підручних мокшан не змінилося майже нічого. З моменту початку незаконної анексії АР Крим та й до сьогодення в їхніх діях ми бачимо чітке слідування інструкціям володимира леніна: «взять почту, телеграф, телефон, мосты и вокзалы». Загарбникам важливо залишити місто без зовнішнього зв’язку — «немає комунікації − не буде й допомоги». Але те, що не вписується у цю «інструкцію», як правило, залишається поза увагою окупантів.
«Профільні спеціалісти» рашки наскільки профільні, що їм не вистачило мізків перші півтора тижня окупації відключити наш канал, який транслював загальнонаціональний марафон, − пише Михайло Сваричевський. — Все це свідчить про те, що окупанти не розуміють подальший розвиток подій, вони не знають, що робити з Херсоном, не знають, як стримати людський супротив, проте усвідомлюють, що майбуття в них немає. Всюди пусті слова, пропаганда та невдачі: створення каналу, «хнр», референдуми, місцеве управління…».
Така сама історія відбулася під час тимчасової окупації Криму. Тоді українські канали також відключили лише через тиждень після захоплення адміністративних будівель. Вранці, 6 березня 2014 року, Сімферопольську радіотелевізійну передавальну станцію захопили озброєні люди, які здійснили незаконне включення російських каналів за допомогою колаборантів.
Та була ще одна цікава річ. До окупованого Криму, принаймні до кінця червня 2014 року, продовжували надходити українські періодичні видання. Серед них була й газета «Народна армія», яка розповідала про справжні події в Україні та перебіг антитерористичної операції. Зі свого боку інтернет-провайдери також ще певний час надавали послуги, користуючись оптоволоконними лініями, що йшли з материкової України.
Підсумовуюче все наведене, можна впевнено стверджувати, що більшість рф й досі залишається у минулому сторіччі та живе «за заветами великого ильича».
