Про це в коментарі АрміяInform розповів начальник відділення комунікацій 127-ї окремої важкої механізованої Харківської бригади Антон Сосницький. — Щодо поновлення на службі після СЗЧ за новою спрощеною…
В умовах широкомасштабної російської агресії поки професійні дії наших воїнів стримують ворога, триває інша, не менш важлива робота − виховання та навчання молоді. Не остання роль у цьому процесі належить Військово-морському ліцею імені віцеадмірала Володимира Безкоровайного.
Цей навчальний заклад має унікальну історію, а його вихованці не раз доводили, що в ліцеї вони не лише здобували знання — там формувалися їхні погляди і майбутні орієнтири. Для багатьох це місце стало рідною домівкою, а офіцери, вчителі й вихователі − батьками на все життя.
Ще у 2014 році у Криму, коли боягузи зрадники-адмірали переходили на бік окупантів, ліцеїсти і курсанти всупереч очікуванням, а іноді й наказам, демонстрували незламність характеру та вірність військовій присязі. Майже всі вони сьогодні є офіцерами, якими, без перебільшення, пишаються не тільки їхні наставники, а й вся Україна.
Не припиняє своєї діяльності флотський ліцей і сьогодні. Ба більше, навіть незважаючи на пандемію і війну, якісний рівень освіти та спеціальної підготовки не став гіршим, радше навпаки. Як результат — вперше за останні 5 років двоє вихованців стали золотими медалістами. Серед них і випускник Олексій Єнікєєв.
Харизматичний, ерудований і надзвичайно амбітний хлопець з перших хвилин знайомства дає зрозуміти, чому друзі прозвали його «Черчіллем».
− Він − герой своєї епохи і мій кумир. Я прочитав багато книг про нього, зокрема «Ніколи не здавайся. Уїнстон Черчілль», яка налічує його промови, а ще «Фактор Черчілля: Як одна людина змінила історію» автора Бориса Джонсона. Планую також придбати мемуари видатного діяча, − розповідає про своє захоплення Олексій.
До слова, любов до історії оцінили і вчителі хлопця. Вчорашній ліцеїст, незважаючи на карантинні обмеження і дистанційне навчання, із головою занурився в освітній процес, нерідко навіть нехтував сном, аби більше часу було на підготовку. Тому коли в його свідоцтві про здобуття повної загальної середньої освіти за улюблений предмет учителька твердою рукою вперше за останні 8 років своєї практики вивела «12-ку» − Олексій знав, що заслуговує на це.
Ще однією гордістю хлопця є наручний годинник, який він отримав з рук Президента України у День пам’яті Героїв Крут. Тоді Верховний Головнокомандувач відвідав Київський військовий ліцей імені Івана Богуна та зустрівся з найкращими курсантами й ліцеїстами військових навчальних закладів України.
− Я жодного разу не пожалкував про свій вибір. Навпаки, лише більше впевнився, що одягнути військовий однострій у такий важкий для країни час — це мій обов’язок. Тому я вступатиму до Інституту ВМС НУ «Одеська морська академія», де планую опанувати фах штурмана. Що цікаво, вступаючи до ліцею, я мріяв колись стати танкістом, але перший вихід у море — і моє серце назавжди з цією стихією, − з юнацьким романтизмом говорить Олексій.
Як розповів хлопець, його не лякає те, що сьогодні тривають важкі бої, зокрема й на морі, адже Олексій не лише «перелопачував» історичну літературу, а й пильно слідкував за подіями у країні. Тож ерудованому юнаку не важко було дійти до висновку, що росія не зупиниться на окупації Криму та частини сходу України. А відтак морально до цього підготуватися.
− 24 лютого зранку, коли почув перші вибухи, то єдине про що подумав: «скільки книг вміститься у мою сумку», − жартує Олексій. — Але якщо серйозно, то такий перебіг подій не став для мене несподіванкою. Звісно, життя кожного українця відтоді кардинально змінилося, але не зупинилося. І сьогодні кожен має робити, що може, аби допомагати нашій країні й нашим Збройним Силам. Ми поки можемо здобувати знання, які в майбутньому дозволять зміцнити Україну.
І за таку принципову позицію, та й не тільки Олексій, дякує рідному ліцею.
− Мабуть, як би я не висловлював свою вдячність вчителям, все одно не зможу передати її, адже таких слів ще немає. Ці люди були моєю підтримкою, моєю найголовнішою мотивацією. Щодня вони докладали безліч зусиль, щоб виховувати з нас справжню еліту. І я хотів увібрати в себе кожне слово, кожне напуття від них, мов губка. І тому золота медаль — це не тільки моя заслуга, бо всі, хто був і є у моєму житті, — усі вони зробили свій внесок у формуванні моєї особистості, а значить, у це досягнення, − говорить випускник.
-
- Марія Руденя
Згадує про своє навчання й Марія Руденя. Дівчина також закінчила ліцей із золотою медаллю. Але повернутися додому їй не судилося, бо загарбники не залишили такого шансу. Марія родом із Очакова, де «гаряче» з перших днів кривавого вторгнення. Тому випускниця флотського закладу разом із родиною виїхала до Польщі, але дуже сподівається, що зможе повернутися на Батьківщину.
− Рішення вступу до Військово-морського ліцею було непростим, але одним із найважливіших у моєму житті! Ми не лише отримували багато нових знань, нас навчили відповідати за свої слова та дії. Окрім цього, у нас з’явилися надійні та класні друзі, дружба з якими, звісно, залишиться на все життя. Я пишаюся тим, що є частиною великої ліцейської сім’ї і дякую офіцерам, вчителям, медикам і ліцеїстам за ці два непрості, але незабутні роки, − написала Марія своїм вихователям.
Тепер кожен ліцеїст піде своїм шляхом, але хай би як у них склалася доля, їх завжди зі щирою радістю чекатимуть у стінах рідного навчального закладу.
Фото автора та з архіву Марії Рудені
