Саме таку неофіційну назву отримали перші в історії випробування взаємодії пілотованого літака з дроном зі штучним інтелектом в ролі напарника на авіабазі Еглін у Флориді (США)…
Військовослужбовець ЗСУ, 46-річний громадянин США на псевдо «Грінч», 12 березня прибув в Україну, щоб на рівні з громадянами нашої держави чинити опір російській навалі. Наразі він проходить службу в Інтернаціональному легіоні ЗСУ.
Кореспондентка АрміяInform зустрілася з чоловіком, аби поставити запитання, чому іноземці воюють за Україну та за які цінності вони борються.
— Чому ви вирішили приєднатися до ЗСУ та воювати на боці України проти росії?
— Я тут тому, що це найважливіша війна за останні 50 років. Україна нині — найважливіше місце на планеті й моя місія тут — захищати в Україні демократію та цінності свободи.
— Розкажіть, що стало для вас основним чинником для того, щоб ви ухвалили для себе рішення стати солдатом ЗСУ? І взагалі, як ви повідомили про це своїм рідним?
— Це не було швидке рішення — я дуже ґрунтовно готувався. Вивчав історію російсько-української війни, що відбувалося впродовж останніх 8 років, особисто займався закупівлею обладнання, озброєння та амуніції для легіону. Згодом я «дозрів»: якби не зробив цей крок, потім би шкодував решту життя.
Звісно, рідні, зокрема дружина, не були в захваті від мого рішення. Проте вони з розумінням поставилися до того, що я готовий покласти життя за ті цінності, які вважаю найголовнішими в цивілізованому світовому суспільстві.
— А чим ви займалися у себе на батьківщині?
— Я маркетолог у сфері вебсайтів і планую повернутися до цього заняття після перемоги. Але розривати стосунки з Україною я не буду — мені подобається українська земля, люди. Я дуже хочу привезти сюди свою дружину, аби розділити з нею ці почуття.
— А до війни в Україні ви брали участь у військових операціях як військовослужбовець?
— Так, це моя друга воєнна кампанія. У 2008 році я брав участь у військовій операції в Іраку як військовий інженер. Але порівнювати той досвід і цей не можна! Відчувається різниця між американською армією та українською, але це не головне. Через 20 років війни в Іраку там все представлено в сірих тонах — немає чіткого розмежування правого і неправого, чорного і білого. В російсько-українській війні все зрозуміло — росія напала на Україну та знищує український народ. Наша місія тут теж є однозначно й беззаперечно правильною.
— Якою була ваша реакція, коли ви дізналися, що росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну?
— Звісно, ми були шоковані новиною, адже до останнього не вірили, що таке може статися. Всі вважали, що путін такий собі гросмейстер, який керує світом, і він у жодному разі не припуститься такої помилки, як розв’язати війну в центрі Європи. А потім вже, коли ЗМІ стали озвучувати його діагнози, стало зрозуміло, що здорова людина, державний лідер при здоровому глузді не міг допустити такого хибного кроку… Пам’ятаю, вранці 23 лютого мій бос — а він, власне, українець — сказав, що повномасштабного вторгнення ніколи не буде. Такого просто не може трапитися! А вже 24 числа, коли я прийшов в офіс, він в паніці обдзвонював рідню та організовував їхню евакуацію з Києва. Звісно, це не могло не вплинути на мене…
— «Грінче», а як ви дізналися про створення Інтернаціонального легіону ЗСУ?
— Я особисто в соціальних мережах модерував три групи з набору рекрутів до цього підрозділу, створив вебсайт Легіону. І я б собі не пробачив, якби сам не долучився до нього. До України я прибув 12 березня.
— Тобто можна вважати, що ви є одним із засновників Легіону…
— Так, і я пишаюся тим, що долучився до його створення. Але зауважу, частина моєї роботи була зовсім невеликою.
Наш підрозділ — це така собі маленька ООН. В мене дуже хороша іспанська — і я її практикую наразі. Крім того, удосконалююсь у своїй німецькій та французькій.
— Коли відбулося «бойове хрещення» Легіону?
— Це сталося приблизно місяць тому, на Харківщині. Ми потрапили під артилерійський обстріл, над нами літали безпілотники, по нас гатили снайпери, ми бачили, як гинуть наші побратими… Це жахливо! Це жорстока війна!
— У так званій днр було засуджено до смертної страти іноземних громадян, які воювали в лавах ЗСУ…
— Коли я ухвалив для себе рішення їхати сюди, я розумів всі ризики — це й можливість загинути, й тяжке поранення, й полон, і катування в ньому. Це було складно, але, як я вже говорив, я приїхав сюди захищати демократію у світі, і це дає мені сили та мотивацію… І навіть коли загинув наш побратим, ми відчули не тільки розпач, а дику злість та бажання помститися! І це дає нам стимул вбивати орків більше та якісніше! Можу із впевненістю сказати, що такі почуття має кожен іноземець, який встав на захист України! Тому, росіяни, знайте — ми вас не боїмося!
— З огляду на ваш досвід, як ви гадаєте, на скільки відрізняються бойові дії в Іраку та Україні?
— Різниця істотна — під час американської кампанії в Іраку ми намагалися уникати смертей цивільного населення навіть ціною життя власних солдатів. Тут ми бачимо абсолютно іншу історію: я особисто був у Бучі й бачив людей, яких катували та вбивали рашисти. Ми є свідками, як росіяни бомблять українські міста, влучають у цивільні об’єкти, як від їхніх рук гинуть беззахисні люди!
— Серед українців існує думка, що російська армія не сильна, але довга. На скільки ви погоджуєтеся з цим висловлюванням? Росіяни професійно воюють?
— Ми не повинні недооцінювати ворога: є і сильні, і слабкі сторони. Але навіть найсильніші їхні фахівці не зможуть посприяти росармії у перемозі над українцями. Вже незабаром ми виженемо кожен російській чобіт з цієї землі!
— Тобто ви впевнені: перемога за Україною?
— Звісно! Україна вже виграла цю війну… Великий гросмейстер путін прорахувався. І незабаром він помре, а росіяни будуть змушені пожинати ті плоди, які, власне, він посіяв.
— І все ж таки, що на вашу думку, потрібно Україні, аби пришвидшити нашу перемогу в цій війні?
— Українська армія потребує підтримки світу в боротьбі проти російського агресора. Насамперед необхідне сучасне озброєння. Крім того, хочу підкреслити, що ЗСУ має дотримуватися стандартів НАТО. І я звертаюся до українських лідерів, аби ті приділили цьому питанню особливу увагу. Саме це підвищить нашу ефективність на полі бою. Проте хочу запевнити, що майстерність ведення бою українськими військовими вивчатимуть за підручниками в усьому світі!
— Дякую вам за розмову!
Фото автора
