У війську вже є багато цифрових систем. Але їхня ефективність залежить не лише від розробників. Навіть найкращий інструмент не працює сам по собі — його треба…
Конституційний Суд ухвалив рішення, згідно з яким громадян не зніматимуть з квартирного обліку у разі зміни їхнього місця проживання. Рішення ухвалено за конституційною скаргою Олексія Абрамовича, передає пресслужба КСУ.
Як зазначається, заявник звернувся до КСУ з клопотанням розглянути питання щодо конституційності пункту 2 частини другої статті 40 Житлового кодексу, згідно з яким знімають з обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов у разі «виїзду на постійне місце проживання до іншого населеного пункту».
Автор клопотання вважає, що оспорюваний припис є дискримінаційним та порушує його право на житло, гарантоване частиною другою статті 47 Конституції.
Розглядаючи справу, КС дійшов висновку, що гарантоване статтею 47 Конституції право на житло випливає з права кожного на достатній життєвий рівень, оскільки житлом можуть бути визнані лише такі умови для проживання людини, які забезпечують для неї можливість перебувати в безпеці, спокої та гідності.
Згідно з рішенням, реалізація права на житло має ключове значення не лише для реалізації інших економічних та соціальних прав людини, а й для ефективного здійснення кожним прав і свобод особистого й політичного характеру.
Суд наголосив на особливо тісному звʼязку, що існує між гарантованими Конституцією правом на житло, з одного боку, і свободою пересування й вільного вибору місця проживання — з другого.
КС також звертає увагу на те, що питання реалізації конституційного права на житло громадянами, які потребують соціального захисту, врегульовується також Законом «Про житловий фонд соціального призначення». Цим документом визначено житловий фонд соціального призначення, а також запроваджено соціальний квартирний облік громадян, які користуються правом на соціальне житло й перебувають у черзі на його отримання.
«Водночас, установивши, що однією з підстав для зняття громадянина з обліку тих, хто потребує поліпшення житлових умов, є його виїзд на постійне місце проживання до іншого населеного пункту, законодавець обумовив наявність звʼязку між реалізацією права на житло в населеному пункті, у якому він перебував на обліку, та дотриманням критерію «постійне місце проживання», а також запровадив різне правове регулювання щодо двох категорій осіб: тих із них, які виїхали на інше постійне місце проживання з населеного пункту, у якому вони перебували на обліку таких, хто потребує поліпшення житлових умов, і тих, які не змінювали місця постійного проживання. Відмінність, яка виражається в накладенні обмежень на осіб першої категорії, не може бути визнана обʼєктивно виправданою, а відтак є дискримінаційною», — наголошує КСУ.
Отже, Суд дійшов висновку, що законодавець у пункті 2 частини другої статті 40 Житлового кодексу допустив порушення конституційної заборони щодо привілеїв чи обмежень, установлених у частині другій статті 24 Основного Закону, що також не узгоджується з частиною першою статті 33 Конституції.
За висновком КСУ, оспорюваний пункт Кодексу суперечить приписам частини другої статті 24, частини першої статті 33 Основного Закону.
Припис Кодексу, визнаний неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом цього рішення.
Суддею-доповідачем у справі виступав Василь Лемак.
