Нове середовище, незнайомий розпорядок, десятки запитань про службу, документи, здоров’я, фінанси чи родину — усе це може створювати додаткову напругу…
У тому попередньому житті, до ранку сумнозвісного 24 лютого, герой цього матеріалу був невгамовним рушієм української національної культури. Під керівництвом директора – художнього керівника Дніпровського академічного театру опери та балету Костянтина Пінчука було створено перший антрепризний театр класичного танцю Classical Grand Ballet, головна ідея якого — підтримка традицій класичного мистецтва в Україні. Він піднімав престиж українського мистецтва на міжнародній арені, організовуючи гастролі артистів за кордоном (США, Мексика, Іспанія, Італія, Швеція, Німеччина, Голландія, Бельгія, Франція, Китай). Ініціював і брав активну участь в організації безлічі фестивалів. Перелічувати можна було б і далі та… вибухи російських ракет змінили все. Нині до творчої роботи керівника театру додалась іще одна — волонтерська.
— Ранок 24 лютого змінив нас всіх безповоротно, — розповів Костянтин Михайлович. — Люди — патріоти України — в цей день поставили собі запитання «що робити?» От і я теж поставив собі подібне запитання — чим я можу бути корисним для суспільства і наших Збройних Сил у цей час? Що я можу зробити для перемоги?
У той самий день директор зібрав невеличку нараду, у якій взяли участь найбільш активні артисти та працівники театру, адже Дніпро було однією з цілей російських загарбників.
— Ми вирішили, що будемо захищатись, — продовжив директор. — Захищати наш дім — театр — всіма можливими способами. Чи то мисливськими рушницями, чи власноруч створеними «бандерівськими смузі» (коктейлі молотова. — Авт.). В усьому колективі відчувалося водночас обурення і шалений патріотичний спротив вторгненню. І вже 25 лютого було вирішено створити волонтерський центр, який згодом отримав назву «Волонтерський штаб ДніпроОпера».
Артисти отримали велику підтримку від своїх закордонних партнерів, людей із якими вони нещодавно виступали на одній сцені, ставили вистави тощо. Тепер з акторської родини всі перетворились на велику родину спротиву сучасному російському нацизму.
— Із перших днів агресії наші друзі-артисти зі всього світу почали збирати і пересилати до нас гуманітарні вантажі, — пригадав Костянтин Михайлович. — А ще ми зіткнулися з тим, що воїни потребують чималу кількість бронежилетів. Їх просто не було ніде, навіть за великі кошти.
Тоді майстрині, які працювали в театрі і виготовляли костюми, вирішили, що будуть шити так звані плитоноски. А дирекція докладала неймовірних зусиль у пошуках необхідного для плит металу. Через порушені системи комунікацій знайти сталеву основу для бронеплит було непросто. Та дніпровські артисти робили неможливе.
— Ми не просто брали якусь там сталь, — ділиться директор. — Кожна партія перед використанням проходила випробовування. Тільки після цього ми брали їх до роботи.
Загалом таких бронежилетів волонтерський штаб виготовив і роздав близько пів тисячі. Так — саме безоплатно роздав. Бо це була принципова позиція як дирекції, так і артистів.
— Ми попередили всіх, що наші вироби не для продажу, — продовжив Костянтин Михайлович. — І якщо десь когось зловимо за збутом бронежилетів чи будь-чого іншого, що виготовили чи сформували наші волонтери, то нехай начуваються.
А далі творчий колектив почав виготовляти і комплектувати аптечки, плести маскувальні сітки, збирати продовольчі набори. І все це теж сотнями та тисячами одиниць.
— Знаєте, як приємно, коли тобі телефонують звідти, із фронту, і кажуть, що наш «бронік» чи аптечка комусь врятували життя, захистили від куль та уламків. — ділиться Костянтин Пінчук. — І як тривожно на душі, коли наші хлопці на деякий час перестають виходити на зв’язок. Проте ми віримо, що всі вони будуть живі і здорові та повернуться з перемогою.
Крім допомоги ЗСУ, завдяки «Волонтерському штабу ДніпроОпера» чимало переселенців із району бойових дій отримують потужну гуманітарну допомогу. Ба більше, колектив цього закладу прихистив у себе колег із театрів, що потрапили під російські обстріли.
— У перші дні війни мене вражала тиша, — каже директор. — Тиша в самому театрі: відсутність вистав, репетицій, гамірного переклику дитячих і дорослих колективів. Це було яскравим проявом війни. Візуалізація того, що зробила росія ще вісім років тому. Є розуміння, що наше життя тепер не буде таким, як колись. Але ми робитимемо все, щоб наблизити перемогу.
Незабаром артисти Дніпровського академічного театру опери та балету здивують містян та українців іще одним сюрпризом. Але про це ми розповімо в одному з наступних матеріалів.
Фото Сергія Дівеева
