Нове середовище, незнайомий розпорядок, десятки запитань про службу, документи, здоров’я, фінанси чи родину — усе це може створювати додаткову напругу…
Про цей дійсно унікальний бойовий підрозділ я дізнався від його командира Назарія Кішака на позивний «Шериф». До широкомасштабного вторгнення московитів в Україну чоловік був радником голови Івано-Франківської міської ради з питань безпеки та правопорядку. А на війні з росіянами ще з 2014 року, тому знає, як і чим зупинити окупанта.
— Наразі я командую кулеметним взводом у механізованій бригаді імені Чорних Запорожців. Тут всі — франківці, і переважна більшість — працівники Івано-Франківської міської ради, — розповідає Назар Кішак. — Так склалось, що в нас дійсно дружний та відважний колектив чоловіків та жінок з Прикарпаття, котрі стоятимуть за Україну до кінця. Наприкінці лютого, коли росія атакувала Україну, всі ці люди самоорганізувалися та вступили до лав одного з добровольчих формувань міста, де я тоді був командиром.
Спочатку добровольці патрулювали місто, допомагали правоохоронцям контролювати громадський порядок. Згодом, коли у Франківську безпекова ситуація більш-менш стабілізувалась, організовано та цілеспрямовано записались у військкоматі до механізованої бригади. Тоді в частині якраз формувався новий батальйон, де було багато знайомих «Шерифа», з якими у 2016-му воював на Авдіївській промзоні.
— У складі батальйону ми проходили злагодження протягом 2–3 тижнів, — пригадує Назар. — Посилено тренувались, адже серед нас були й такі, хто не служив у війську раніше. Після полігону, за наказом вищого командування, поїхали на північ України — на кордон з білоруссю. Хоча там уже не велися бойові дії, проте було багато диверсійних груп, яких потрібно було виявляти та знищувати. У будь-який момент ворог міг піти масштабним наступом, адже тоді до нашого кордону постійно стягували війська білоруської армії. За деякий час весь наш батальйон передислокували на Донеччину, де виконуємо бойові завдання й дотепер.
На передовій прикарпатці воюють вміло. Б’ють окупанта зі всією ненавистю. Воїнам регулярно допомагають волонтери — це і знайомі, і друзі, і громадські організації, та навіть навчальні заклади Івано-Франківська. Привозять захисникам здебільшого продукти харчування та військове спорядження.
— У перші дні війни важко було зрозуміти тактику ворога і чи змінилася вона з 2014 року, коли я був в АТО, — каже «Шериф». — Тепер ми добре знаємо, як може діяти окупант в тій чи іншій оперативній обстановці, і це допомагає протидіяти московитам. І хочу сказати, що в перший же день, коли ми зайшли на позиції, наші військовослужбовці збили з ПЗРК ворожий літак, пілота взяли в полон. Це була наша перша перемога, і точно знаю, що не остання.
Воїни-кулеметники сьогодні як один дружній колектив, допомагають та підбадьорюють один одного. Назар впевнений у вірності та відвазі своїх побратимів, знає, що вони ніколи не підведуть та не здадуть Україну. Сам же командир кожного дня читає 90-й Псалом, просить у Бога вберегти його підлеглих та всіх українців, адже лише віра у Всевишнього та ЗСУ дає всім наснагу на боротьбу з божевільним агресором.
— Дуже хочеться, аби всі українці розуміли, що в цій війні ми маємо здобути перемогу, але для цього потрібна командна підтримка, — переконаний командир кулеметників. — Я неймовірно скучив за дітьми та дружиною, дуже її кохаю. Хочу уже чимшвидше їх обійняти та сказати, що ми перемогли, що Україна знову буде вільна та незалежна.
