Відео про порятунок подружжя оприлюднив підрозділ Департаменту активних дій ГУР МО України KRAKEN. Валентин Андрійович із дружиною Людмилою Миколаївною 29 серпня хотіли…
«Коли ці п… (нехороші люди) стріляють, воно над головою летить і падає в 200 метрах, ти такий «ну, це х… (прикро)». Потім вилазиш, стріляють свої. І теж кладуть від тебе 200 метрів. Ти їм по рації: «и що, йо… (не сповна розуму). А вони кажуть: там неможливо, ми не можемо так близько стріляти».
Так у перехопленій ГУР МОУ розмові окупант описує свої «пригоди» на лінії зіткнення.
Потім розповідає про ситуацію, коли два рашистські підрозділи влаштували перестрілку один з одним: «Два різних батальйони заходили. Одні з одного боку лісу, інші з іншої. Ввечері. Зв’язку не було. Пох… (повбивали) один одного, дов… (недоумки). Просто російська армія мене дивує».
«Сидимо, пацани зараз «по госпіталю» поїдуть, у кого які болячки. А у мене, х… (не знаю), які болячки шукати. Треба поїхати кардіограму зробити. У мене з серцем х… (погано) постійно. Може кардіограма щось покаже. Тут таких знаєш скільки? Тільки контракт підписали, два місяці пройшло, їх сюди відправили. І вони сидять з відкритими очима. Перед нами село стоїть, вони його цілий день є… (обстрілюють). Там троє людей живе, село з лиця землі стирають. Нашому командиру прийшли папери, щоб нас виводити ще у березні. Йому взагалі поє… (байдуже). Тому що якщо нас прибрати, треба когось сюди поставити. Тому що тут все одразу знесуть. Нікого ставити. Батальйон у нас потроху розсипається. Хто хоче зй… (тікає). Комбат у нас сказав: тут одна дорога виїзду. Кулемет є, заряджений вже стоїть, я вийду на дорогу і почну поливати, якщо зй… (тікати) будете», – скаржиться окупант.
