Тут навчаються ті, хто мріяв про небо з дитинства, і ті, кого до армії привела сама війна. Але всіх їх об’єднує одне — чітке розуміння, заради…
Невгамовний мандрівник, дослідник традицій індійської культури, філософ. До 2014 року він відкрив готель у Таїланді, організовував групи дослідників артефактів древніх цивілізацій регіону Атлантики і зовсім не мріяв про військову службу. Та прийшла весна 2014 року, і Дмитро Коломойцев покинув все, повернувся в Україну, щоб прийти у військкомат із вимогою призвати його.
− Це рішення було для мене як своєрідний знак для чогось нового в моєму житті, – каже він. – А ще… Я сам із Донецька й у мене дуже велике бажання звільнити рідне місто від загарбників.
І хоч зовнішній вигляд та й характер Дмитра зовсім не відповідають армійським стандартам, його призначили зенітником у один із підрозділів, що тоді воював неподалік Красногорівки. Разом зі своїм підрозділом наш герой пройшов бойове хрещення, відчув на собі всю лють тривалих російських обстрілів і штурмів.
− Я не шкодував і не шкодую про своє рішення, − каже Дмитро. – Більш того, такого міцного товариства і можливості бути собою, як на передовій, я не бачив ніде.
Потім була демобілізація, емоційний «відкат». Саме тоді Дмитро вперше взяв до рук фарби і пензлики та почав малювати картини.
− Через малюнок я спробував зрозуміти суть свого ПТСР, − з усмішкою зізнається митець. – Та з часом звичайне малювання стало для мене чимось більшим. Частиною мого життя.
Від початку широкомасштабної російської агресії Дмитро знову вдягнув військовий однострій, але не полишив свого захоплення малювати. У його творчому альбомі чимало цікавих замальовок, які демонструють, як змінилось життя українців з 24 лютого. Деякі з його робіт будуть представлені на виставці, що незабаром відкриється у Дніпрі.
− Я бажаю всім українцям емоційної сили духу, − сказав на прощання Дмитро. – Не втрачати віру як у нашу перемогу, так і у світле майбутнє України. Ми сильні. І разом усе здолаємо! Головне − не зупинитись на половині пройденого шляху.
