Сьогодні він навчається на оператора БПЛА у 37-й окремій бригаді морської піхоти. Про свій шлях від бойового медика до оператора БПЛА, причини самовільного залишення…
Третій місяць він нищить російського окупанта американською зброєю. А мав би сьогодні святкувати довгоочікуваний випуск… Ресторан замовили ще в січні.
21-річний військовослужбовець із позивним «Оса» родом зі Львівщини. Коли розпочалась війна, хлопцеві було всього 14 років. Проте вже тоді він був впевнений, що своє життя поєднає саме з військовою справою. Прикладом для нього став його дядько, який проходить службу у Збройних Силах України та з 2014 року бере участь у бойових діях.
Зі спеціальністю «Оса» визначився після Дня відкритих дверей у Національній академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. Під час екскурсії хлопець поспілкувався з представниками артилерійської розвідки, які пояснили йому специфіку їхньої роботи. За деякий час після того «Оса» вже стояв на плацу у військовій формі та складав Військову присягу.
Усі 5 років навчання хлопець, як і всі його товариші, мріяв про випуск. Він згадує традиції свого навчального закладу.
— У день перед випуском завжди відбувається остання вечірня перевірка. Збираються всі випускники, також приходять рідні, друзі. Наприкінці вечірньої перевірки виходить командир групи або старшина курсу, ставлять відро перед строєм і спалюють книгу перевірки. На ранок всі приходять вже в парадній формі, — розповідає «Оса».
За його словами, за пів року до випускного майбутні випускники вже замовили ресторан. Почали відкладати гроші на погони, на деталі форми, домовлятися, кого запросять на святкування. Адже кожен курсант вважає випуск особливим святом, яке запам’ятовується на все життя.
— Ці емоції, коли всі стають на коліно, проноситься бойовий прапор, ці ритуали, останнє проходження строєм по плацу, підкидання кашкетів та монет. Коли урочиста частина закінчується, ти стоїш з батьками, з рідними, до тебе підходять молодші курси і говорять: «Пане лейтенант, дозвольте привітати вас з отриманням першого офіцерського звання», і після привітання дістає під погоном гроші. Це особливий момент, особливий день для кожного, — розповідає лейтенант.
— 24 лютого почалось широкомасштабне вторгнення, нас зранку викликали в академію. Коли прийшли, побачили що академія вже в повній бойовій готовності. Ми було готові, що в будь-який момент потрібно буде кудись їхати або заселятися до казарми. О 8-й годині ми вже чули, як наді Львовом збили ракети. Ми вийшли і сказали: «Нас випускайте. Ми там потрібні». Але нам відповіли, що ще зарано і нам потрібно вчитися, — згадує хлопець.
Проте вже 5 березня «Оса» разом із товаришами отримав погони лейтенанта. А протягом декількох днів вони вибули до місць подальшого проходження служби.
«Оса» прибув служити до однієї з артилерійських бригад на посаду старшого офіцера батареї М777.
Хлопець швидко втягнувся у свою роботу, адже на війні немає часу на адаптацію. Перше своє завдання поїхав виконувати вже на початку квітня разом із побратимами в Суми. «Оса» розповідає, що в той час там вже було більш-менш спокійно, хоча час від часу звуки пострілів доносилися. А вже за місяць вони передислокувалися на Схід України, щоб мужньо захищати Батьківщину від російських окупантів.
— Перші три дні було важко, тому що мій командир батальйону ще з 2014 року брав участь у бойових діях, у нього був досвід. А я тільки закінчив академію. Коли ми заїхали в перший день на Схід із новим озброєнням, я побачив, який вигляд має війна. Перші два дні було важко знайти правильну позицію і заїхати через велику кількість артилерії, яка постійно працювала. Не встигали навіть ще заїхати — по нас уже працювали. На третій день ми знайшли точку, з якої можна було виконувати завдання. Ми працювали дуже інтенсивно, було важко, намагались допомагати один одному, мінятися, адже вага снаряда 50 кг. Стволи були аж червоні. За перші три доби було випущено понад 1000 снарядів із трьох гармат, — згадує «Оса»
Дома хлопця з перемогою чекають батьки та молодший брат.
Фото Андрія Агєєва
