Таку думку висловив правник, військовослужбовець Сил ТрО ЗСУ Олександр Мусієнко, спілкуючись із кореспонденткою АрміяInform. «Росія не може існувати без зовнішніх експансіоністських…
Африканські країни тривалий час були не в пріоритеті української зовнішньої політики. І це, попри те, що росія тривалий час лише зміцнювала свої позиції в Африці через фінансування парамілітарних угруповань та геополітичний вплив. Щоправда, російська повномасштабна агресія 24 лютого зробила стратегічним питання розширення співпраці України з державами Африки через продовольчу безпеку. Детальніше про це розповіла АрміяInform Надзвичайний і Повноважний Посол України в Південно-Африканській Республіці Любов Абравітова.
— Нещодавно (25 травня) відзначався Міжнародний День Африки. Знаємо, Україна також долучилася до нього. Чим для Вас є це свято?
— Останні 7 років, як кар’єрний дипломат, яка присвячує свою роботу Африці, бачу значні перспективи для України в регіоні. Намагаюся побудувати мости між нашою країною та державами Півдня Африки. Адже я відповідальна аж за 10 країн регіону, а Посольство розташоване в ПАР.
День Африки — це ще одна можливість голосно заявити, що Україна потрібна Африці та Африка потрібна Україні. Тут є великі перспективи, про які треба казати тут і вдома.
Російське широкомасштабне вторгнення в Україну відкрило для Африки очі на багато речей. Зокрема, на те, на що не звернув увагу путін — Африка дізналася, що Україна є значною складовою її харчової безпеки. Тому для неї ця історія є особливою.
— Скажіть декілька слів, як ви в Африці дізналися про вторгнення рф в Україну та як це сприйняли?
— Всі події, які відбувалися вночі 24 лютого були в режимі онлайн. Я писала перші SMS-ки міністрам закордонних справ ПАР, Ботсвани, Мозамбіку вже о 6-й ранку, інформуючи їх, що почалося повномасштабне вторгнення росії в Україну. Насправді готовим до подібного не може бути ніхто. Ані ми, ані світ.
— Якими є виклики в комунікації з політиками ПАР щодо російсько-української війни, враховуючи, антиукраїнську риторику рф?
— Коли говоримо про війну, згадуємо, що 141 країна засудила збройну агресію кремля. Йдеться про санкції, які застосували проти рф країни Євросоюзу, США чи Канада. До санкційного тиску на росію долучилися також Японія, Австралія, Нова Зеландія та Республіка Корея. Тому в комунікаційному контексті російське вторгнення сприймається трохи інакше африканською стороною.
Також ми говоримо про те, що Україна, як і Південна Африка, є країнами, які добровільно віддали ядерну зброю. Різниця в нашому теперішньому становищі в тому, що російсько-українська війна не така, як інші. Виклик в тому, що ядерна країна — рф, яка гарантувала безпеку та територіальну цілісність Україні, сама ж напала на неї.
Крім того, пояснюємо, чому Захід є таким проактивним. Тому, що Велика Британія та США теж виступали гарантами безпеки (у рамках Будапештського меморандуму) для України. Тому вони зараз захищають інтереси України. Таким чином, ми трохи «знімаємо» цю антизахідну риторику, яку так активно розвиває росія в регіоні.
— Чи занепокоєні наразі в Південній Африці продовольчою безпекою через війну в Україні?
— Це м’яко сказано, стурбовані. По-перше, коли це приходить до вас у вигляді реальних зростань цін — не тільки на енергоресурси, але й на всі продукти харчування, то тут починають ставити запитання люди — від політиків до пересічних громадян.
Продовольча безпека є основним предметом розмов під час інтерв’ю, на форумах та конференціях, які Посольство забезпечує в Південній Африці.
Ми показуємо, що в глобальному світі товарообіг безпосередньо між певними країнами не є показником. У перший місяць вторгнення, коли ми говорили, як воно вплине на Африку, на нас дивилися незрозумілими очима. Оскільки товарообіг між Україною та ПАР за 2021 рік становив усього 117,3 млн дол., африканці думали, що імпорт агропродуктів з України навряд чи матиме вплив на них. Можливо, ці товари йшли через треті країни. І вже на другий місяць, коли ціни пішли вгору, це стало дуже актуальним у ПАР.
— А чи пропонують африканські політики та дипломати щось для допомоги Україні?
— Після двох років коронавірусу, запропонувати щось Україні для країн Африки не є можливим з двох причин. Ці держави й так отримували допомогу від міжнародних організацій, а тим паче, це не буде правильно сприйняте суспільством і ось чому.
У ПАР 40% населення є безробітними, в окремих частинах Мадагаскару чи Мозамбіку триває голод. Існує багато викликів у сфері охорони здоров’я (катастрофічні показники по ВІЛ/СНІД), тому навряд чи відправка, скажімо медикаментів до України є можливою.
Але ми пішли трохи іншим шляхом — працюємо з великими компаніями, корпораціями. У першу чергу мова йде про компанії, які мають логістику в Європі. Адже українські порти заблоковані росією. У ПАР теж проблема з портами — але з інших причин. Мова йде про Дурбан. Півтора місяця тому трапилися серйозні повені в провінції Квазулу-Наталь, через що обслуговувати судна в порту Дурбан стало проблематичним.
Однак фармакологічна корпорація Аспен на початку широкомасштабної агресії направила до України медикаменти через Європу на 2,5 млн дол.
Розумію, що, як порівняти з країнами Європи, США та Канадою, це було дуже скромно, але для ПАР це велике зусилля. Окремо різні компанії чи спільноти української діаспори проводять збір грошей. Здійснюють перекази в Україну.
Ми, зі свого боку, говоримо про наслідки війни на різних конференціях, окреслюємо потенційні можливості двосторонньої співпраці. Наприклад, Клуб Ротарі — збирає кошти під час таких конференцій. Але про урядову допомогу, на жаль, не йдеться.
— Як сприймають те, що відбувається в Україні самі мешканці ПАР, Ботсвани та Мозамбіку?
— У ПАР суспільство дуже розділене щодо ставлення до війни, тому що в світогляді людей існує стереотип про те, що радянський союз — це є москва, росія. І вони думають, що зобов’язані підтримці визвольного руху саме срср (тобто росії). І тут треба відзначити цікавий момент.
Треба проводити відповідну роботу з цього приводу.
Україна була однією з 15 країн срср, де навчалися і продовжують навчатися студенти з Африки. Але росія на початок 1990-х вже мала напрацьований арсенал впливу — політичну, наукову базу щодо Африки. Там нав’язаний наратив про те, що радянський союз — це росія. Нині доводиться здійснювати роботу над помилками в інформпросторі за весь попередній період.
Враховуючи, що російський вплив на повсякденне життя африканців досить сильний, люди лише починають питати щодо України. І тому ми наразі активно використовуємо медіа для того, щоб говорити не тільки про поточні події, але і про історію двосторонніх відносин, про можливості. І, звичайно, не забуваймо про прості людські історії.
Нам важливо показати африканцям, що Україна — не росія. І наскільки є різними самі народи. Тому в мене є блог в одному з місцевих видань на щотижневій основі. Я пишу про війну через людські історії, а саме про героїзм українських героїв, розповідаю про вплив навколишнього середовища, висвітлюю питання щодо продовольчої безпеки і так далі. Важливий момент — людські історії про українських героїв на війні формують нове бачення України в Африці.
— А в Мозамбіку та Ботсвані інша громадська думка, ніж у ПАР?
— Ботсвана за розміром досить велика країна, але в ній проживають 2,5 млн населення. Це країна, яка не має зовнішніх загроз, яка живе своїм життям на діамантах і яловичині. Країна, яка завжди свято вірила в демократичні цінності. Ботсвана підтримує Україну.
Мозамбік має досить міцні економічні зв’язки з росією. Тому тут складніша ситуація. Я би охарактеризувала позицію як більш схожу до Південної Африки.
24 травня відбулася цікава зміна позиції Мозамбіку. Під час візиту президента Філіпе Н’юсі до Гани. За підсумками спільної пресконференції зроблено заяву із засудженням дій росії в Україні.
— Якими бачите перспективи співпраці України з Африканським Союзом?
— Це надважливе питання. Мене, наприклад, занепокоює те, що в нас у Ефіопії вже 13 років немає посла (В Аддис-Аббебі розташована штаб-квартира Африканського Союзу. — Ред.).
Загалом, Україні дуже потрібно посилювати дипломатичну присутність в Африці. Адже в кожній африканській країні є посольство російської федерації. І протистояти, лише з’являючись десь в медіа-просторі чи підтримуючи дипломатичне листування, далеко недостатньо.
Нам треба посилюватися, і не лише фаховими кадрами.
