Сьогодні виповнюється два роки від початку Курської операції — безпрецедентної за задумом і виконанням кампанії, яка перенесла бойові дії на територію держави-агресора. Цей крок…
Останні місяці, спілкуючись зі своїми друзями-білорусами, важко було не помітити, що розмовляють вони виключно білоруською мовою, а я, зрозуміло, українською. Ми чудово одне одного розуміємо і ніхто навіть не думає переходити на російську. Відразу мушу зазначити, що йдеться про білорусів, які не перебувають постійно на території нинішньої білорусі, якій ще доведеться ставати Білоруссю. Навіть ті з них, хто у 2014 році намагався переконати мене, що ми маємо об’єднуватись з путінської країною, сьогодні бажають Україні тільки Перемоги. Вони втратили свою країну, бо повірили рашистам, але повернення мови до молодих людей − це зародки національної гідності та усвідомлення самоідентичності. Процеси, які для більшості білорусів, як на мене, майже нереальні. Але оте, майже може перетворити одне маленьке джерело на величезну річку.
Тема білорусі для України надовго залишиться болючою, і особисто я навряд чи колись зможу пробачити мовчання і бездіяльність більшості сябрів, у той час, як нацистська росія використовувала цю країну як майданчик для пусків ракет по території моєї неньки. Та сьогодні хочеться якомога коротше розповісти не про це.
Дивлячись наше телебачення, мене щоразу зачіпає, коли журналісти чи гості студій називають окупантів руськими. Хоча насправді достатньо одного слова – росіяни. Так, саме росіяни, а не руські, як через їхні ж насаджені наративи багато хто і в Україні сьогодні називає окупанта. Не буду надто поглиблюватись в історію, щоб пояснити, чому росіяни не руські, для цього є достатньо робіт, зокрема, лекцій в ютубі видатних істориків Олександра Палія, Ярослава Дашкевича тощо. У своїх роботах, керуючись конкретними історичними фактами, вони на друзки розбивають гнилу собачу будку російської історії, яку ця країна-окупант сторіччями ліпить з гівна і палок, змушуючи жити в тих халабудах своїх рабів.
Я хочу відкрити багатьом очі на більш ніж очевидне, щоб зрозуміли, що росія – не Русь! Прочитайте ці рядки і перестаньте їх називати руськими, паплюжа назву Київської Русі. Погляньте на мапу росії. Тепер візьміть олівець чи фломастер і обведіть всі республіки. Всі ті території, де люди, які там проживають, забули, що вони евенки, коряки, чукчі, удмурти, тувинці, хакасці, чуваші, мордва…тощо. Вони забули мову, традиції, предків. Передбачаю, мало хто візьме олівець чи фломастер і розмалює карту росії. Тому додаю мапу-календар, яку у 2016 році мені подарував товариш. Подивіться і спробуйте аргументовано не погодитись, що росія – не Русь. Але не повторюйте кремлівських наративів, версій перекручування історії путінськими брехливими пропагандистами, що прагнуть приліпити собі ту назву. Звісно, на просторах і півночі, і далекого сходу рф та й інших віддалених від цивілізації регіонів можна зустріти людей, які дуже схожі на руських. Не сумнівайтесь! У переважній більшості то нащадки українців і білорусів, які сталінська країна виселяла з дійсно Руських земель у місця, де, як сподівались кати, вони не виживуть. А вони вижили, але, на жаль, перебуваючи десятиліттями в середовищі імперської інформаційної політики, їхні діти та онуки втратили свою національну ідентичність.
росія – не Русь! Вкотре закликаю це запам’ятати! Вони крадуть не лише дитячі іграшки, комп’ютери, унітази, пральні машинки та використану спідню білизну. Століттями росія крала і історію, підмінювала поняття, підтасовувала факти. Сподіваюсь незабаром настане час і весь світ зрозуміє, що насправді ніколи не існувало великої історії такої країни, як росія.
