Серед причин популярності бригади серед військовослужбовців — довіра до командира частини Кирила Вереса, високі результати на полі бою та позитивні…
Мало не щодня на передовій українські захисники збивають російські безпілотники. Серед безлічі московського металобрухту найбільш цінним трофеєм є багатоцільовий авіакомплекс «Орлан-10». До недавнього часу російська пропаганда ставила цей безпілотник в ряд найкращих поряд з європейськими та американськими аналогами. Втім, це виявилося черговим необдуманим фейком, зрештою, як і вся їхня недоармія.
— Від «Орлана» звук у небі, як від мотокоси, тому тим, хто працює на передовій, уважно слухайте, — розповідає Андрій — боєць Добровольчого Українського корпусу «Правий сектор». — Це російське лайно може наробити багато біди, адже може виявити включені мобільні телефони на відстані до трьох кілометрів. Тому в багатьох випадках він в основному працює як навідник вогню для своєї артилерії. І його потрібно збивати всіма можливими способами.
Боєць каже, що цей безпілотник є складовою російської станції радіоелектронної боротьби РБ-341В «Леєр-3». «Орлан» виявляє включені мобільні телефони і передає дані на станцію РЕБ. Після певного аналізу, можна сказати, де, в принципі, часто відбуваються телефонні розмови, їх кількість і тривалість. Це дає змогу противнику завдавати вогневого ураження по цих координатах.
— Це таке собі застереження для тих бійців, котрі тільки-но прибули на позиції та ще не знають всіх правил особистої кібербезпеки, — продовжує Андрій. — На передових позиціях телефонів бути не повинно, особливо кнопкових, для зв’язку є стаціонарні засоби комунікації. Подзвонити додому можна з більш безпечних місць, не наражаючи на небезпеку себе та своїх побратимів.
Андрій також додав, що ті «Орлани», котрі вони збили — оснащені, ну зовсім не за останнім словом техніки.
— Замість горловини в бензобаку безпілотника прикріплена звичайна пластикова пляшка від води, — сміється боєць. — Навіть більше, БПЛА мав би вести фото чи відеорозвідку. Так от, у багатьох з них, замість спеціальної оптики, сяк-так припаяний звичайний мильний б/у-шний фотоапарат виробництва кінця 90-х років. У мікросхемах я не розбираюсь, але вони точно не схожі на ті, які мали б там бути. Це ще раз підтверджує їхню абсолютну незграбність та непрофесійність. Ліплять диво-техніку з підручних засобів.
