Самовільне залишення військової частини не припиняє військову службу. Водночас період СЗЧ не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому…
Так патріоти України називають свій Центр громадського руху «Оборона Полтави». Сьогодні там діють чи співпрацюють у статусі партнера близько 200 осіб із однією метою — забезпечити безперебійну роботу фронтового тилу та наблизити Перемогу над окупантами.
Там відчувається випромінювання позитивної енергії
Дане волонтерське об’єднання створено в перші ж дні повномасштабного вторгнення росії на українську землю. Дуже швидко самоорганізувалися, знайшли просторе приміщення та почали працювати. Однією із перших туди прийшла волонтерка та депутатка Полтавської міськради Юлія Городчаніна.
— 24 лютого почала негайно телефонувати колегам із міської ради, щоб вирішити питання щодо створення якогось координаційного штабу, який допомагав би армії та біженцям, — каже Юлія Городчаніна. — Згодом вирішили створити даний центр. Місцем нашого розташування став Свято-Успенський кафедральний собор ПЦУ. Що мене й досі дивує, так це велика кількість патріотів, що до нас швидко приєдналися, полишивши свої основні робочі місця.
Поки одні приймали гуманітарну допомогу та відправляли її на фронт чи до частин полтавської тероборони, інші — плели маскувальні сітки. Також за лічені дні вдалося знайти будівельні плити для обладнання блокпостів чи КПП біля військових об’єктів.
На думку багатьох представників Центру громадського руху «Оборона Полтави», всі вони відчувають потужне випромінювання позитивної енергії. Адже люди туди прийшли за покликом серця заради любові до України, і без зайвих слів роблять все, що від них залежить.
Свої можливості вони 24/7 спрямовують на благородну справу
На даний час уся робота центру поділена на декілька основних напрямків: пошив спорядження для військових, плетіння маскувальних сіток, відділення тактичної медицини, мережа складів, які акумулюють у собі гуманітарну продуктову допомогу, логістичний відділ, який займається пошуком транспорту для перевезення вантажів та інш.
Нещодавно ж волонтери узялися за виготовлення маскувальних костюмів для снайперів та розвідки типу «Кікімора». І ця робота, як кажуть, поставлена на потік, тож кількість готової продукції швидко зростає.
До речі, серед волонтерів центру є бізнесмени великого калібру, ресторатори, керівники приватних підприємств чи просто пересічні полтавці. Свої фінансові чи фізичні можливості вони 24/7 спрямовують на благородну справу — забезпечення захисту України від рашистів.
— Наразі ми займаємося пошиттям тактичного взуття на вулканічній підошві на замовлення військовослужбовців ЗСУ. Вже виготовлено на одній із фабрик Полтави і надано бійцям, зокрема за кошти меценатів, 100 пар. Є в нас й інші грандіозні плани щодо допомоги військовослужбовцям Збройних Сил України, — розповідає волонтерка Катерина Бабіч.
Поступово стали опікуватися й Харковом і Сумами
Згодом, після нарощування свого потенціалу, волонтери стали опікуватися не лише Полтавським регіоном та земляками-воїнами, відрядженими на фронт, а ще й узялися допомагати Харкову та Сумам.
Так, приблизно із середини березня мешканці чи армійці із сусідніх із Полтавою областей почали відчувати турботу працівників даного центру.
— На Харківщині та Сумщині військові міцно тримають оборону, щоб у Полтаві було безпечно. Тому розгорнули міжрегіональну роботу з гуманітарної підтримки мешканців тих населених пунктів, що перебувають під обстрілами. Це наш обов’язок як громадян України та християн, —вважає Юлія Городчаніна.
Люди оцінять їхню благородну роботу
Те, що в представників Центру громадського руху «Оборона Полтави» великі серця, свідчить і той факт, що там займалися навіть розселенням евакуйованих тваринок із харківського зоопарку «Фельдман-парк».
Віднедавна ж волонтери ще друкують різного роду патріотичну поліграфію, що украй необхідна армійцям у територіальних центрах комплектування та соцпідтримки.
— Полтава — це відносно маленьке місто, але, вважаю, ми робимо великий внесок у перемогу над ворогами. Знаєте, війна підсвітила тих, хто сильний і здатний гуртувати людей, брати відповідальність і не боятися щось робити. Також ми побачили й тих, хто мав би щось зробити корисне для армії, але чомусь не став. Я ж особисто роблю те, що підказує серце. Гадаю, що пересічні люди оцінять нашу благородну справу, — насамкінець зауважила Юлія Городчаніна.
Фото Миколи Лисогора та Юлії Городчаніної
