Сьогодні виповнюється два роки від початку Курської операції — безпрецедентної за задумом і виконанням кампанії, яка перенесла бойові дії на територію держави-агресора. Цей крок…
Відбулося 62-ге Міжнародне військове паломництво до французького міста Лурд, учасниками якого стали військовослужбовці із сорока країн світу. Традиційно до міжнародної молитви за мир долучилася також українська делегація, до якої увійшли представники Збройних Сил, родичі полеглих українських героїв, військові капелани.
До пресцентру АрміяInform завітала учасниця паломництва, мати загиблого українського воїна, офіцер запасу Наталія Дубчак. Нині вона є координатором проєктів щодо роботи з родинами загиблих та військовослужбовців Департаменту військового капеланства Патріаршої курії Української греко-католицької церкви.
Історія. 11 лютого 1858 року чотирнадцятилітній сільській дівчині Бернадеті Сурібу в печері з’явилася Матір Божа. Богородиця промовила: «Іди до священників і скажи їм, щоб на цьому місці збудували каплицю, бо хочу, щоб воно стало місцем ласки для людей. Молися й скажи іншим, щоб молилися. Напийся води із джерела та окропи себе тією водою…»
Дівчина розгорнула землю і побачила, як з-під землі б’є джерельна вода, створюючи новий потічок. Богородиця являлася на тій скелі ще 18 разів. Із тих часів маленький Люрд в передгір’ї Високих Піренеїв став відомим на весь світ. Місце зцілення духовного та фізичного. Місце щирої молитви і прощення. Місце святості і милосердя Богородиці. Місце паломництва вірян з усього світу.
Починаючи з 1958 року Люрд у травні на кілька днів стає місцем військового паломництва, яке саме того року започаткували військові відомства Німеччини та Франції як акт примирення воюючих сторін після Другої світової війни.
Мені довелося побувати в Люрді тричі, але ця проща була особливою для нашої української делегації, — зазначила на початку розмови Наталія Іванівна. — Супроводжували прочан керівник Департаменту військового капеланства Патріаршої курії УГКЦ владика Михайло Колтун, заступник керівника отець Андрій Зелінський та керівник відділу у справах душпастирства у Збройних Силах отець Ростислав Височан.
Без перебільшення, наша група паломників була в центрі уваги. Достатньо сказати, що прапороносну ходу під час урочистого відкриття паломництва очолили українські військовослужбовці. Відчувалось це навіть під час розміщення групи на трибуні. Священників запросили до vip-ложи, а нам, сімом особам, виділили місця в першому ряду. Одразу за нами розмістилися американці. Кожна делегація зустрічала державний прапор радісними вигуками і скандуванням назви країни. Як би голосно ми не вигукували «Україна!», у залі, розрахованому на 25 тисяч осіб, нас почути було проблематично. Та за нами піднялись зі своїх місць майже сто американців і гучно підтримали нас. Це було настільки зворушливо, що в мене та інших жінок покотилися сльози. Всі делегації зустрічали наш прапор стоячи. А ми відчували надзвичайну гордість за свою державу і наші символи.
— Яким було ставлення місцевих жителів до нашої делегації?
— По-перше, виокремлю один випадок. Під час офіційної церемонії відкриття, яка відбувалася просто неба, наша група цивільних стояла з розгорнутим прапором за обмежувальною стрічкою. Коли прапороносці всіх країн пройшли, нам організатори запропонували стати біля військових. Мати загиблого воїна Надія Присухіна, яка нещодавно пережила місячну рашистську окупацію, так розчулилася, що заплакала. І тут підійшов мер Люрда Тьєррі Лавіт і в буквальному сенсі почав витирати їй сльози і заспокоювати. Далі він наголосив, що знає про долю українських матерів, які втратили на війні синів, і запропонував, якщо є потреба, то вони можуть залишитись на відпочинок у Люрді на кілька діб за рахунок міста.
Зауважу, що в цьому французькому місті перебувають близько 300 українських біженців, яким мерія надала прихисток. Члени нашої делегації мали з ними кілька зустрічей.
Неабияку зацікавленість нашою делегацією також виявив поважного віку хорватський ветеран із дружиною. Судячи зі старенької військової форми, він, можливо, був учасником військової операції під час Балканської кризи 90-х років минулого століття. Зі сльозами на очах він висловлював нам свою повагу і підтримку та подарував невеличкі сувеніри. А потім ще й навідувався до нас у готель.
— Чи відбулася під час паломництва спільна молитва?
— Звичайно. Другого дня о дев’ятій вечора відбулася хода містом зі свічками, під час якої читалися молитви різними мовами, які допомагають доторкнутись серцем до одвічних тайн і небесних доброчеснот любові та миру. А у величезному підземному храмі читався «Отче наш». Цьогорічне паломництво завершилося багатотисячною урочистою молитвою великої міжнародної військової спільноти за Україну, яка страждає від несправедливої та невиправданої агресії. У спільній молитві Україні була приділена особлива увага.
Взагалі, повторюсь, усі учасники прощі проявляли велику повагу до нашої делегації та висловлювали вдячність за стійкість у боротьбі за свободу і відстоювання правди.
— Користуючись нагодою, хотілось би дізнатися, які проєкти ви втілюєте сьогодні в життя, незважаючи на воєнний стан?
— Журналісти вашого агентства неодноразово розповідали про наш проєкт «Сильні духом. Мами» та його героїнь. Нині йому виповнилося три роки. На жаль, через пандемію він трохи «загальмував», і не були втілені наші амбітні плани щодо виїзду фотовиставки за кордон. Наразі одна французька організація зацікавилась цим проєктом, і розглядається питання про фінансування його за кордоном. Тим паче, що сьогодні ця тема дуже актуальна, і ми повинні підтримати жінок, які втратили на війні своїх синів.
У наших планах не лише поїздка зі світлинами матерів, ми готові їх теж долучати до таких заходів. Гадаю, що влітку і на початку осені, якщо дозволять обставини, ми зможемо відвідати декілька країн із нашою потужною виставкою і з матерями.
Крім того, займемося відновленням проєкту «Листи війни», мета якого — вшанування пам’яті загиблих сучасних героїв, підтримка родин полеглих, виховання патріотизму, активної громадянської позиції в молоді, привернення уваги міжнародної спільноти до війни в Україні. Проєкт дуже емоційний, непростий, і, на жаль, не всі мами і родини загиблих наважуються писати листи до своїх полеглих рідних.
Утім, певну кількість таких листів від матерів, дружин і дітей наших полеглих героїв ми маємо. Батьки менш одкровенні і не долучаються до такого проєкту. Так от народилася ідея — на основі цих листів розробити сценарій моновистави. Попередньо навіть уже обговорювалася ця ідея з громадською організацією дружин військових Івано-Франківщини «4.5.0.». Можливий варіант — об’єднати цю моновиставу з фотовиставкою, тобто озвучити жіночі портрети.
Окремий напрямок у нашій роботі — це реабілітаційні заходи для родин загиблих. Найближчий захід відбудеться на початку червня: з матерями, які втратили на війні синів, ми здійснюватимемо сходження на Говерлу. Взагалі, філософія всіх реабілітаційних заходів у нас пов’язана з подорожами та екскурсіями з духовним наповненням. Тому в групі завжди присутній духівник, який підтримає, дасть пораду. І, звичайно, паломницькі поїздки в нас теж користуються попитом.
— Дякуємо вам, що завітали. Бажаємо здійснення всіх ваших задумів.
