Саме цей бомбардувальник є носієм ракет типу Х-22, якими країна 404 постійно обстрілює Україну. Традиційно, АрміяInform дізналася, як на болотах…
Він отримав статус учасника бойових дій у 2016 році після виконання завдань у районі проведення АТО, де впродовж трьох місяців перебував на другій лінії оборони. Але Сашко вирішив підтвердити цей статус уже безпосередньо на «нульовці». Там, де складніше за все: де ти дивишся на ворога майже впритул, пульс частішає, а серце б’ється прискорено.
Хлопець мав собі довести, що він на це здатний! І задля цього, за власним бажанням, навіть змінив одну з технічних посад в частині ППО на суто бойову — кулеметника, несучи службу у складі десантно-штурмової бригади.
Так, він такий — порядний та по-доброму впертий — інструктор відділення рекрутингу та комплектування одного з районних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Одеси сержант Олександр Колбасенко.
Армійський шлях розпочав, як і багато хто, зі строкової. Буденна історія: повістка з райвійськкомату, швидкі збори до війська, побажання й трепетний погляд матері; і навесні 2013 року 18-річний Сашко вже стояв на порозі нового життя.
Хлопець потрапив до зенітної ракетної бригади на посаду дизеліста-електрика. У пункті постійної дислокації відповідав за підключення та безперервну роботу технічного обладнання від місцевої електромережі; на навчаннях, запасних позиціях — від дизельних генераторів. Сподобався командирам — кмітливий, розумний, відповідальний. Чому б такому не запропонувати службу за контрактом? За пів року так і зробили, і Сашко погодився.
— Чого пішов на контракт? — перепитує сержант Колбасенко. — А чому б і ні: армійська дисципліна, дружній, злагоджений колектив, надійне плече товаришів. Тому й вирішив затриматися на службі.
Водночас зі вступом на службу за контрактом Олександр отримав і нову, відповідальнішу посаду — старшого оператора відділення радіолокаційної розвідки. Військовослужбовець ППО з регулярною періодичністю заступав на бойові чергування та виконував завдання з пошуку, виявлення та фіксування цілей противника на низькій висоті. А ще за пів року росія анексувала Крим та розпочала війну на Донбасі.
З першим проханням про відрядження до району АТО Олександр звернувся до командування частини ще у 2014 році. Але тоді йому відмовили, аргументуючи, що хлопець ще не відслужив у війську навіть рік. Тож треба набратися професійного досвіду. Саме з цією метою його відрядили до навчального центру на Київщині, де він упродовж місяця проходив курси лідерства сержантського складу.
— Добре там попрацювали. Багато чого навчився. Приміром, пам’ятаю, як десь о 4-й ранку нас взимку привезли до лісу. Вийшли ми з машини, прямуємо, холод пробирає до кісток… І раптом як почались обстріли холостими патронами, як навколо почали вибухати димові шашки та вибухові пакети. Захопливе було «видовище». Та й узагалі зміцніли ми за той місяць, багато чого нового дізналися. Проходили морально-психологічну підготовку, вивчали законодавчі акти, навчалися того, як евакуйовувати поранених і надавати їм першу медичну допомогу, — поділився спогадами сержант Колбасенко.
Своє прагнення захищати суверенітет та територіальну цілісність України на сході нашої держави йому все ж таки вдалось реалізувати навесні 2016 року. Олександра відрядили до Маріуполя, де він упродовж трьох місяців ніс службу в роті охорони, виконуючи обов’язки розвідника поста візуального хімічного спостереження.
— У місці постійного розташування за допомогою відповідних оптичних приладів ми стежили за повітряною обстановкою. Визначали курс, висоту польоту повітряного судна, місце його перебування й відстань до нього. А коли наша зенітна установка вирушала для виконання завдань з боротьби з низьколітаючими цілями, ми працювали як група прикриття. Одним словом, нудьгувати не доводилося, — розповів Олександр.
Після повернення з району АТО до Одеси він цілком заслужено отримав статус учасника бойових дій. А за рік для себе вирішив, що має підтвердити цей статус, уже перебуваючи безпосередньо на 1-й лінії або на «передку», як заведено казати про цей найвідповідальніший та найнебезпечніший рубіж оборони. Вирішив і свого домігся!
Тоді якраз була потреба щодо комплектування підрозділів десантно-штурмових військ для подальшого відправлення на східні рубежі нашої країни. Сержант ППО дізнався про це, звернувся з відповідним проханням, і його відрядили до навчального центру на Житомирщині.
Там він перекваліфіковувався на десантника-кулеметника та впродовж майже двох місяців разом зі всіма долав етапи бойового злагодження. Навчався влучності ведення вогню з автомата та кулемета, посадки десантом на бойову техніку, а також здійснив свій перший у житті стрибок з парашутом.
— Я взагалі побоююсь висоти. Відверто кажучи, були якісь сумніви: чи здатний зробити крок до неба. Так, було трішки страшно. Але я зміг, все зробив, як вчили. Незабутні емоції… Та й відчуття страху висоти в таку мить відступає на задній план, а перед тобою відкривається мальовничий пейзаж, схожий на художній малюнок. Щоправда, під час приземлення підштовхнуло потоком вітру вгору, через що я трішки підвернув ногу. Але це дрібниці, — висловив власні почуття Олександр.
Після завершення навчання у навчальному центрі він ще півтора місяця проходив тренування й навчання у складі десантно-штурмової бригади на Миколаївщині. А згодом його відрядили на Схід до району АТО.
Це відрядження сержант Колбасенко запам’ятав назавжди. Пів року він того разу перебував на Донбасі, з яких півтора місяця — на цьому самому «передку», або на «нульовці».
— Відстань, що відділяла наші позиції від ворожих, не перебільшувала чотириста метрів. Майже щодня нам доводилося відповідати вогнем на обстріли з боку ворога. Пам’ятаю, як під час одного з таких вогневих контактів до мене зателефонувала мама, якій я раніше казав, що перебуваю на навчаннях, аби зайвий раз не хвилювалась. Спілкуюсь з нею, а тут як почав працювати станковий великокаліберний кулемет, після чого вона й перепитує: «Це у тебе такі навчання?..». Одним словом, мати все зрозуміла. А згодом вона ще побачила мене під час інтерв’ю одного з телеканалів. Як кажуть, правда відкрилась…«, — згадав про службу на «передку» Олександр.
Гордий за себе, за своїх бойових побратимів, але втомлений повернувся додому десантник-кулеметник. Пішов у відпустку, після завершення якої вирішив, що годі, треба повертатися до цивільного життя після безперервної п’ятирічної служби. Звільнився, працевлаштувався технічним експертом до одного з магазинів електроніки та аксесуарів. Понад два роки ремонтував та допомагав покупцям налаштовувати телефони, ноутбуки та планшети, але вирішив знов одягнути однострій.
— Чому? Просто зрозумів, що це моє. У мене була можливість порівняти. І, зваживши всі плюси та мінуси цивільного життя, я зробив вибір на користь військової служби, — відповів сержант-контрактник.
Наприкінці 2020 року він звернувся до військкомату, де йому й запропонували проходити службу саме в цій установі на посаді інструктора відділення рекрутингу та комплектування, яку й донині обіймає.
Відтепер головний напрям його служби — це відбір та залучення на службу за контрактом як в мирний, так і у воєнний час наших громадян — чоловіків і жінок — розвідників і танкістів, медиків і бухгалтерів, зв’язківців і стрільців… Будучи досить комунікабельною людиною, задля цього він використовує різні методи: розміщує списки вакансій на сайтах пошуку роботи, веде агітаційну роботу у соцмережах, плідно співпрацює з центрами зайнятості, інформує населення про переваги військової служби в місцях масового скупчення людей. Добродушний, відкритий у спілкуванні, дисциплінований і пунктуальний сержант Олександр Колбасенко нині перебуває на своєму місці та каже, що якби він навіть зустрів початок широкомасштабного вторгнення росії цивільною людиною, обов’язково б уже 24 лютого стояв на порозі територіального центру комплектування або безпосередньо прибув до частини, куди був приписаний як військовозобов’язаний першої черги оперативного резерву. По-іншому, за його словами, в ці надважкі для країни часи він би вчинити не зміг.
Фото автора
