Його військовий шлях практично збігся з періодом найбільшої трансформації українського війська. Від командира взводу — до командира бригади. Від війни, де значну частину поля…
Так, саме боїться. А як іще пояснити наявність фейкових заяв, наприклад, про розміщення нашими захисниками вогневих позицій «у школах Одеси». І навіть усвідомлюючи, що для московітів тиражування подібних нісенітниць звична справа, адже вони не раз спрямовували свої ракети в об’єкти мирної інфраструктури, прикриваючись звичною для російських катів брехнею. Але школи?.. То чому ж росіяни так бояться наших дітей? Можливо, тому що вони не ряджені «Альошки», чиї обличчя можна наліпити на шоколадну обгортку, аби підсолодити чергову недолугу пропаганду.
Нашим дітям не треба розповідати про чорне й біле, про добро і зло, про світло й темряву – на жаль, їхнім учителем стала війна. Але у той час, коли навіть дорослі втомлюються і стають жорстокішими, малеча невтомно випромінює віру у перемогу і творить добро.
Наприклад, всіх сколихнула історія семирічного хлопчика Жені. Він завітав на Одещину до своєї бабусі Валентини Степанової, яка з 2014 року є волонтером і тісно співпрацює з окремою механізованою бригадою імені Лицарів Зимового Походу. Її внук також виявив бажання допомогти українським захисникам і вирішив зібрати 5 тисяч гривень на невеликий для воїнів подарунок.
– Онукові вдалося зібрати багато, але, на жаль, не змогли дотягнути до потрібної суми, тому Євген розбив ще й свою скарбничку. Дорослі були так розчулені його вчинком, що решту доклали. Бо мрія дитини допомогти й довести справу до кінця має бути здійснена, – розповіла бабуся.
Ще одна риса, яка притаманна як всім українцям, так і їхнім дітям – це вміння самостійно приходити до певних висновків, тобто думати. А це, ой яка загроза для рашистської нечисті – на їхніх територіях включати мозок прирівнюється до зради.
Пам’ятаєте, напередодні глава уряду Великої Британії Борис Джонсон звернувся до маленьких українців. Він наголосив, що вірить у перемогу України й додав, що діти вчать усіх бути сильними та гідними. Так ось, в Одесі діти не лише почули політика, а й вирішили написати йому листи-відповіді.
І у тих відповідях стільки по-дитячому щирої радості й вдячності, що диву даєшся, як такі серйозні речі з такою легкістю осідають в голівках і серцях маленьких українців.
«Дякуємо вам, Борис Джонсон, за те, що нас підтримуєте. Ми вас любимо» – виводить гарним почерком юна одеситка. І хоча невідомо, чи дістанеться її послання адресата, ми точно знаємо, що завдяки таким свідомим, як вона, дітям України у нас точно буде майбутнє.
Наші українські діти – чудові. Вони чуйні та люблячі. На їхню долю зараз випали надлюдські випробування. Це розуміє весь цивілізований світ. За кожне таке відкрите сердечко готовий віддати життя український воїн. У цьому, певно, ще одна відповідь на питання – чому на рашистів наші діти наганяють страх – бо за кожного янгола, що постраждав у цій війні, доведеться відповідати, і найлегшим покаранням, як на мене, може бути лише смерть.
Фото з мережі інтернет
