Півтора року тому він випадково з’явився на порозі їхнього будинку на Донеччині, а сьогодні вже пережив кілька передислокацій, атаки FPV-дронами й став улюбленцем усього…
Саме з таким запитанням кореспондент АрміяInform звернувся до звичайних одеситів після трьох місяців від початку широкомасштабного вторгнення російських загарбників в Україну. Не сказати, що відповіді були дуже несподіваними й оригінальними, але вони таки мали свою неповторність і притаманний лише одеситам гумор.
Серед найчастіше згадуваних жителями міста мрій на першому місці, як і очікувалося, опинилася одна заповітна — щоб нарешті здох путін. Цього хочуть всі, навіть ті, хто ніколи не згадував цю особистість у своєму попередньому житті. Були також й інші бажання, наприклад, щоб з мапи світу назавжди щезла назва росія як державне утворення, а слово «русский» стало синонімом вбивці, ґвалтівника, мародера.
Що стосується більш прагматичних одеситів, то велика кількість з них благає про надходження в південний регіон протикорабельних ракетних систем великої дальності від наших західних союзників.
— Скільки ці свинособачі корита ще будуть знущатися з одеситів і безкарно обстрілювати узбережжя, блокувати морські порти й поводитися як господарі на нашому Чорному морі, — висловив своє обурення діями окупантів дядя Гриша з «Привозу», який вже пів століття торгує тут свіжими бичками та креветками.
Жіноче населення Південної Пальміри дуже турбують сигнали «Повітряна тривога». Тому вони мріють, що нарешті «ми дамо по зубах цим потворам і звук, від якого навіть ниють зуби й починає смикатися око, нарешті щезне».
Ну, а якщо серйозно, то всі одесити мріють про закінчення війни, яка зруйнувала їхнє мирне звичне життя і плани на майбутнє. Для багатьох вона обернулася справжньою трагедією. Хтось втратив дім, майно, а хтось рідних і близьких людей. І якщо дім можливо відбудувати, то повернути життя найдорожчої людини — ні.
Тому одесити, як і всі українці, моляться за здоров’я своїх батьків, синів, братів і сестер, які нині боронять Батьківщину від навали московської орди, та мріють, щоб вони живими повернулися додому.
— Хочеться нарешті позбавитися пригніченого стану розгубленості, відчуття неможливості вплинути на хід подій, — каже жінка, на ім’я Олена, два сини якої й чоловік нині на передовій і щодня зазирають в очі смерті.
Тож, як бачимо, більшість одеситів переповнює одне почуття — ненависть до російських загарбників. Вони мріють покарати жорстокого ворога. Тих, хто роками називали себе братами і друзями України, а насправді виявилися підступним ворогом.
Невипадково, що більшість сподівань та побажань одеситів, судячи з їхніх відповідей, так чи інакше пов’язана з подіями сьогодення: обстрілами, загибеллю мирного населення, захопленням ворогом нашої території, руйнування житлової та промислової інфраструктури. Тому вони мріють, щоб Україна вистояла й погнала загарбників з нашої землі.
— Ми обов’язково відвоюємо те, що захопили рашисти. Звільнимо міста й села, повернемо з полону наших захисників, притягнемо до відповідальності кремлівських злочинців, покараємо вбивць, колаборантів і зрадників. Проведемо показовий міжнародний суд, де росія буде визнана країною-терористом. Змусимо цих нелюдів сплати нам за зруйновані бомбардуванням і обстрілами міста й завдяки західним партнерам відновимо нашу економіку, — впевнений у майбутньому викладач одеської Національної морської академії Євген.
Одесити продовжують жити в умовах війни, повітряних тривог, обстрілів, нестачі палива, нескінченних хвилювань та турбот. І вони, як справжні українці, не припиняють боротися, терпіти, любити й чекати. Чекати нашої Перемоги та Миру!
