У 57-й окремій мотопіхотній бригаді імені кошового отамана Костя Гордієнка чекають на готових повернутися після СЗЧ і гарантують справедливе людяне відношення. Про це розповів…
Гаряча фаза війни для танкового батальйону окремої мотопіхотної бригади імені гетьмана Івана Виговського і його командира підполковника Максима Хребтова розпочалася вранці 24 лютого із зустрічних боїв із ДРГ противника в районі Шостки. Там підрозділи бригади почали займати оборону, але згодом з’ясувалося, що противник пішов іншою дорогою, і довелося відходити на проміжний рубіж у район Вертіївки.
Потім танковий батальйон розділили — одна рота пішла в район Ніжина, решта танкістів отримали завдання на інших ділянках фронту. Декілька днів минули в маневрених боях, а потім комбриг полковник Дмитро Кащенко приїхав до комбата Хребтова і поставив нове завдання. Як згадує Максим:
— Комбриг сказав коротко: «Є загроза оточення Чернігова, терміново бери 4 танки та їдь туди. Займай оборону в селі Количівка та тримайся»… Ми туди приїхали. Там тримали оборону 2-й полк Нацгвардії та частини нашої бригади. Незабаром туди прибув «Вітер» — генерал Віктор Ніколюк — і каже: «приймай оборону села на себе».
І Максим Хребтов прийняв. Насамперед необхідно було прикритися мінними полями — із цим впоралися сапери, а потім треба було грамотно розставити танки, адже з прилеглих сіл Іванівки та Шеставиці працювала російська артилерія і були постійні спроби прорватися дорогою до Чернігова.
— Над нами майже весь час висіли безпілотники. Тільки полетів — починаємо переставляти танки. Переставили, рашисти вдарили, а там нікого нема. Знову безпілотник прилетів, навис, знову переставляємо. У такі ось «п’ятнашки» грали, — розповідає комбат Хребтов.
Не раз і не двічі були спроби прориву. Під час однієї — два рашистських танки під прикриттям обстрілу вже прорвалися за наш блокпост, трохи пізніше БМП і два БТРи пройшли практично в центр Количівки. Замикали колону ще 2 танки та 2 БТРи…
Машини підрозділу Максима Хребтова були прогріті. Вони вилетіли назустріч ворогу і спалили два замикаючі танки противника. Доповіли по рації: викликаємо артилерію! Артилеристи ювелірно вдарили по групі, яка прорвалася до центру села. А піхота бригади імені гетьмана Івана Виговського за допомогою британських комплексів NLAW спалила ворожий БМП.
Противник зрозумів, що сенсу далі наступати немає. Рашистський БТР зупинився. Екіпаж спробував втекти, але не встиг. БМП, мабуть, була завантажена повністю боєкомплектом, бо горіла і рвалася добре — десант спробував вийти через задні двері, але не вийшло. Два танки, що прорвалися, потрапили на мінне поле — в одного порвало гусеницю, і він з місця розстріляв весь конвеєр.
Максим Хребтов згадує:
— Ну, думаю, порядок — усі 26 пострілів з гармати зробив, можна танк забирати. І тут ці телепні починають із спареного кулемета ПКТ лупити по піхоті. Ну що, кажу командиру танка: «можеш лупити по ньому сміливо». Він лупнув бронебійним, між баштою та корпусом влучив, повністю все навісне обладнання обсипалося. Рашист ще намагався огризнутися, але наш танк кумулятивним ударив, і башта одразу лягла поряд із танком… Противник намагався прорватись, наша артилерія працювала і добре допомагала нам їх палити… Ми за місяць взяли трофеями дев’ять Т-72, один Т-80, БТРи… Потім пішли вперед — звільнили Іванівку, Шеставицю.
Про рашистів Максим говорить спокійно, але з тією холодною ненавистю, яка видає в ньому людину, в якої з ними давні рахунки:
— Працювати вони вміють, супротивники серйозні, але ми їм не по зубах. То через нас вони на Чернігів і не пройшли.
За участь у тих боях підполковник Максим Хребтов був нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІ ступеня.
Фото автора
