Якщо раніше росіяни покірно терпіли всі негаразди, пов’язані з розв’язаною ними ж війною проти України, та будь-які знущання з боку…
У кожного своє місце під час війни. Воїни зі зброєю в руках відбивають атаки агресора, захищаючи себе, родини, рідну землю. Волонтери допомагають армії: збирають кошти на дрони, дістають броніки, шоломи, захисне приладдя. Лікарі рятують поранених, часто-густо повертаючи їх з «того світу». Психологи з військовими капеланами не дають впасти духом. У військових артистів теж є місія: своєю творчістю вони надихають наших захисників на перемогу, вселяють впевненість.
Про те, як це роблять у творчому колективі Заслуженого академічного ансамблю пісні і танцю Збройних Сил України — в короткій розмові з його художнім керівником Дмитром Антонюком.
— Звичайно, в перші дні широкомасштабної війни було не до пісень, — каже щиро Дмитро Жанович. — Ми дали артистам певний час, аби вони владнали свої справи з евакуацією сімей та дітей. Особисто в мене був короткочасний шок: я не сприймав, що все це бомбардування наших міст, містечок та сіл відбувається в реалії, що це не сон, що північний сусід вдався до кривавої бійні. Добігає свого завершення третій місяць агресії, а я ще жодного разу не торкнувся клавіш фортепіано. Не можу: охоплений ненавистю до ворога, переповнює біль за загиблими людьми, знищеними містами та селами. Звичайно, працюю, організовую репетиції, виступи, обговорюю з колективом плани й водночас відчуваю якийсь супротив. Мабуть, потрібен час.
Ще на початку березня ми створили творчі «летючі» мобільні групи з 3-5 артистів, які почали здійснювати радіальні виїзди з концертами, спочатку до бомбосховищ і станцій метро, де люди ховались від авіабомб та ракетних ударів. А потім поступово проклали маршрути й до військових частин та підрозділів. Спершу в межах столичної області, а згодом і до захисників Житомирщини, Чернігівщини, Черкащини. Концерти відбулись у Малині, Білій Церкві, Василькові, Умані, Десні. Наші артисти виступають у госпіталях, лікарнях, перед захисниками — в лісі, полі, окопах, лісосмугах.
— Наскільки відомо, у вас було чимало студійної роботи.
— Дійсно, ми багато працювали та продовжуємо робити записи в студії. Нова хвиля російської агресії відгукнулась у серцях і душах наших музикантів і виконавців. Багато задумів реалізовується. Крім того, нам надсилають свої пісні й тексти дуже багато аматорів із проханням щось створити.
А нещодавно надійшов лист із танкової частини, в якому хлопці просять на музику Тухманова записати пісню на їхній вірш. Кажуть, що це не для широкого загалу, а лише для того, щоб слухати та підспівувати у вузькому колі — їх це підбадьорюватиме. Хіба ми можемо не піти нашим танкістам назустріч? Це ж прекрасно, коли бійці не лише знищують ворога, а й встигають долучатися до творчості.
На жаль, не весь солдатський фольклор ми можемо брати до свого репертуару, але допомогти їм в аранжуванні завжди готові. Хоча й наші артисти залюбки долучаються до створення саркастичних гострих творів, направлених проти агресора. Солістка Маргарита Мелешко написала «Пісеньку про добрива». Гадаю, не потрібно навіть озвучувати текст, щоб зрозуміти ідею твору. Співак Сергій Юрченко створив дуже зворушливу пісню «Я повернусь». Відомий композитор, поет та співак Анатолій Матвійчук подарував нам свій твір — «Честь і слава України», який ми записали із солістами та хором.
Нещодавно ми взяли участь у мистецькій акції «Відлуння руйнації» у приватному дендрологічному парку «Добропарк» у селі Мотижин. Російські загарбники там ущент знищили будинки, транспорт, техніку. І ось серед руйнувань та п’яти мільйонів квітучих тюльпанів хор, оркестр і солістка ансамблю Юлія Олійник виконали композицію «Молюсь за тебе, Україно!».
