Самовільне залишення військової частини не припиняє військову службу. Водночас період СЗЧ не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому…
У Кріпосному провулку столиці біля Національного військово-історичного музею України нещодавно з’явилися експонати з місць найзапекліших боїв у Київській області. Хвостова частина російського штурмовика Су-25СМ і розтрощена БМД-2 окупантів відтепер — німі свідки не лише повномасштабного путінського вторгнення в Україну, а й героїчної оборони міст і сіл Київщини.
— За вісім років російсько-української війни ми накопичили певний досвід щодо збирання артефактів і роботи з ними, — розповів директор Національного військово-історичного музею Андрій Ільєнко. — Ми маємо у своїх фондах експонати з-під Іловайська, Дебальцевого, Пісок, Авдіївської промзони тощо. Звичайно, за два з гаком місяці повномасштабної війни наші співробітники в різні способи намагалися поповнити музейну колекцію.
Андрій Борисович продемонстрував роздобуті речі окупантів та напівзнищену зброю і амуніцію, серед яких шоломи, бронежилети, РПГ-30, шлемофони, радіостанції, залишки ворожого безпілотника, озброєння спецпризначенців та багато іншого. Поки що цим експонатам ще не знайшлося місця в експозиції. Тому розмова з керівником торкнулась і музейної площі.
— Зазначу одразу, що ми не збираємось змінювати філософію нашої музейної експозиції стосовно загальної історії Збройних Сил, — зауважив Андрій Ільєнко. — Нам, музейникам, і, вважаю, всім, хто користується нашими послугами, дорогими є всі сторінки історії та розвитку Українського війська. Безумовно, ми обмежені в площі. Тому зберемось з науковими співробітниками і обговоримо, як саме нам зберегти наявну експозицію і додати до неї нову героїчну сторінку наших Збройних Сил, добровольців, працівників тилу.
Біля музею нові експонати «від окупантів» розглядали і жваво обмінювалися враженнями перехожі. Чимало з них фотографувалися на тлі розтрощеної броні та залишків хвостового оперення.
— За попереднім розслідуванням з’ясовано, що російський штурмовик, як і десятки інших літаків, напередодні навчань у Білорусі «Союзна рішучість — 2022» був перегнаний із російського аеродрому «Чернігівка», що в Приморському краї, — розповів Ільєнко. — І от з білоруського аеродрому «Лунинець» ворожі льотчики і завдавали підступних ударів по мирних містах і селах України, сіючи смерть, каліцтва та руйнування. На початку березня останній політ «сушки» з реєстраційним номером RF-91961 зі складу 18-го штурмового авіаполку назавжди перервав влучний постріл нашого захисника.
За словами Андрія Борисовича, поки що невідомо, ім’я мужнього і вправного українського воїна, який був за штурвалом літака і назавжди приземлив ворожу техніку на благодатні землі Макарівського району на Київщині.
Хвостове оперення ворожого літака стало експонатом завдяки праці наукового співробітника Національного військово-історичного музею України Павла Нетьосова. АрміяInform свого часу розповідала про те, як Павло Олександрович брав участь у пошуковій місії з 2014-го по 2017 рік «Евакуація 200» та про знайдений ним розстріляний український прапор, який згодом було розгорнуто на засіданні Генасамблеї ООН під час виступу путіна.
— З 24 лютого Павло Нетьосов не лише воював у складі підрозділу територіальної оборони Ірпеня, а й ні на мить не забував, що він музейник, — говорить Андрій Ільєнко. — Після того, як ворог відступив з Київщини, він всі знакові речі, які можна забрати, одразу забирає, відмічає на спеціальній карті, співпрацює з місцевою владою, щоб вони не прибирали конкретні речі, які мають потрапити до музею. Нетьосов довів, що він справжній професіонал і патріот.
— Щоб доставити БМД і хвостове оперення літака до музею, нам довелось самим шукати шляхи вирішення проблеми, — констатує Ільєнко. — Сприяння нашій роботі ніякого. Навіть щоб запустити на Печерськ вантажну платформу, довелось особисто домовлятись з певними охоронними службами. Але ж музей — це не приватна кантора, це потужний заклад патріотичного виховання. Ось подивіться, скільки людей юрбляться біля свіжих експонатів. У всіх до залишків ворожої техніки різне ставлення та емоції: хтось фотографується і дякує захисникам, що підбили, хтось лупить ногами і навіть плює в бік цього заліза.
