Саме офіцери планують операції, приймають рішення в критичних ситуаціях, відповідають за особовий склад і ведуть підрозділи до виконання бойових завдань. Саме таких офіцерів готує…
АрміяInform уже писала, що 21 березня 2022 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України та інших законодавчих актів України щодо визначення обставин, що виключають кримінальну протиправність діяння та забезпечують бойовий імунітет в умовах дії воєнного стану».
Бойовий імунітет — це звільнення від відповідальності, у тому числі кримінальної, за втрати:
- особового складу;
- бойової техніки чи іншого військового майна;
- наслідки застосування збройної та іншої сили.
Бойовий імунітет поширюється на:
- військове командування;
- військовослужбовців;
- добровольців Сил територіальної оборони Збройних Сил України;
- працівників правоохоронних органів, які беруть участь в обороні України;
- цивільних осіб, які беруть участь у відсічі та стримуванні збройної агресії.
У разі коли особа вчиняє катування, вбивства, порушує закони та звичаї війни, вона підлягає відповідальності на загальних засадах і бойовий імунітет на неї не поширюється.
Актуальність «закону про бойовий імунітет» не викликає жодних сумнівів, адже, ухвалюючи стратегічні й тактичні рішення, командування військових формувань, керівництво правоохоронних органів та посадовці військових адміністрацій беруть на себе надзвичайно високу відповідальність за їхні наслідки. Під час війни, звичайно, вони можуть бути неочікуваними й трагічними — такими, котрі у мирний час тягнуть за собою сувору кримінальну відповідальність.
Для більшості країн Європи та світу поняття «combat immunity» (бойовий імунітет) є не новим, а практичним явищем. Реалізація цього принципу в українському законодавстві відповідає сучасній ситуації та військово-правовій практиці різних країн.
Австрійська юридична фірма Slater & Gordon Lawyers наполягає на тому, що «на Міністерство оборони не можна подавати до суду, якщо командир робить помилку в запалі бою». Також бойовий імунітет не обмежується лише ситуаціями, пов’язаними з присутністю противника, а й «поширюється на всі операції проти противника, коли збройні сили піддаються нападу або загрозі нападу, включаючи планування та підготовку до бою».
Міжнародний симпозіум з військової етики, що проходив у 2008 році в Університеті Центрального Ланкаширу (Велика Британія) розглядав приклади застосування бойового імунітету в контексті участі британських солдатів у міжнародних бойових, миротворчих і частково поліцейських операціях.
На симпозіумі дійшли висновку, що «військові цілі держави не повинні гальмуватися страхом перед цивільними судами та пов’язаними з цим економічними витратами».
Військовий журнал «Military review», розглянувши етичні норми ведення війни, на прикладах показав, чим відрізняється бойовий імунітет від воєнного злочину. В першому випадку молодому британському солдату було наказано доставити критично важливі припаси підрозділам, розкиданим по території бойових дій в Іраку. Командир наказав йому не зупинятися на дорозі, навіть якщо її перегородять місцеві дітлахи. Ворог може використати їх, сподіваючись, що моральні почуття солдатів змусять їх зупинити свої транспортні засоби й таким чином залишити конвої відкритими для нападу…
В іншому випадку у полон солдатам потрапили повстанці, котрих раніше вже передавали уряду Іраку. Затримані попередньої ночі поранили кількох американських солдатів за допомогою саморобного вибухового пристрою. Щоб захистити життя своїх людей від майбутніх нападів, сержант взводу підходить ззаду до бойовиків, що стоять на колінах, і дістає свій пістолет M9 Beretta та стріляє їм у голову…
Колишній міністр оборони США Роберт Стрейндж Мак-Намара, характеризуючи такий воєнний термін, як «туман війни», казав, що «війна настільки складна, що вона є поза спроможністю людського розуму її оцінити». (Military review).
У сучасному динамічному бою, перебуваючи у швидкоплинних кривавих подіях, бійцю слід зробити правильний вибір… І він згодом може здатися необґрунтовано жорстоким.
Варто зауважити, що, попри імплементацію у наше законодавство поняття «бойового імунітету», воно не звільняє військове керівництво від відповідальності за передбачені Кримінальним Кодексом України в його 19-му розділі «Військові злочини».
Якщо загибель особового складу, втрата бойової техніки, захоплення ворогом наших територій сталося у зв’язку з бездіяльністю військової влади — ст. 426, перевищенням військовою службовою особою влади чи службових повноважень — ст. 426-1, здачею або залишенням ворогові засобів ведення війни — ст. 427 й ще низкою інших статей ККУ — відповідатимуть перед законом також і представники найвищої керівної ланки ЗСУ.
Розслідувати подібні злочини надзвичайно складно, адже під час процесуальних дій, ведення слідчих дій потрібно брати до уваги спеціальні, специфічні лише для воєнної ситуації обставини. Наприклад, чи були досконало вивчені наявні розвідувальні дані, чи під час ухвалення рішення було проведено рекогносцировку, виконано інші вимоги Статутів Збройних Сил України, чи були бійці забезпечені необхідною зброєю та всіма засобами особистого захисту.
Експерт Центру оборонних стратегій Олександр Мусієнко зазначив, що планування бойових дій є складним процесом оцінювання та підготовки до розв’язання ключових завдань в умовах обмежених можливостей і стислих строків. «Місце, час, обставини та наявна інформація в момент проведення операцій є важливими чинниками, які необхідно аналізувати в кожній окремій ситуації. Військовослужбовці завжди повинні бути готовими проявити ініціативу та ухвалити миттєві рішення без необхідності постійно враховувати цивільні аспекти бюрократичного світу поза межами лінії фронту», — зазначив Олександр Мусієнко. (Укрінформ).
Говорячи про складність розслідування подібних злочинів, де «бойовий імунітет» сперечатиметься зі «службовою недбалістю», можна навести приклад кримінальної справи, що розслідувалася понад 5 років — з того часу, коли поняття «бойового імунітету» ще не існувало у нашому законодавстві.
Справа мала надзвичайний резонанс у нашому суспільстві. 14 червня 2014 року в Луганському аеропорту російські бойовики збили літак Іл-76. На борту було 40 бійців 25-ї окремої повітряно-десантної бригади та дев’ять членів екіпажу, усі вони загинули.
Торік у травні Верховний Суд України задовольнив касаційну скаргу генерал-майора Віктора Назарова, якого суди перших двох інстанцій визнали винним у службовому недбальстві, що призвело до катастрофи літака Іл-76.
Суд скасував рішення Павлоградського міськрайонного суду, який засудив Назарова до семи років позбавлення волі за службову недбалість, та Дніпровського апеляційного суду, який визнав його чинним. І досі точаться суперечки між родинами загиблих десантників і бойовими побратимами генерала, й досі рішення суду критикують деякі військові експерти.
Проте саме резонанс довкола справи генерала Назарова й поклав початок дискусії про необхідність системних змін у царині військової юстиції України. Широкомасштабна війна, розпочата росією, поставила крапку в роздумах, і «закон про бойовий імунітет» було ухвалено.
Цікавий факт:
Адвокати росіян Олега Пулатова, Ігоря Гіркіна, Сергія Дубинського та українця Леоніда Гриценка, що підозрюються у збитті літака рейсу МН17 у 2014 році, клопотали щодо застосування щодо них терміна «бойовий імунітет». Утім, їм було відмовлено. Серед причин відмови: відсутність міжнародного збройного конфлікту, в якому було б зрозуміло, до якої зі сторін належать бійці, й недотримання норм міжнародного військового права. «Таким чином, на думку державної прокуратури, немає жодних сумнівів у тому, що четверо підозрюваних не можуть претендувати на імунітет учасників бойових дій, а отже, їх можна переслідувати на основі кримінального права Нідерландів». (Європейська правда).
