Півтора року тому він випадково з’явився на порозі їхнього будинку на Донеччині, а сьогодні вже пережив кілька передислокацій, атаки FPV-дронами й став улюбленцем усього…
На захист України житомирянин став лиховісного чотирнадцятого року, коли росія розв’язала проти нас підступну гібридну війну, анексувала Крим та вдерлася на схід нашої країни. Коли Дмитро взявся за зброю та пішов боронити Батьківщину, йому було 30.
Пекельний квітень 2022 року став останньою весною в житті захисника. У складі окремого десантно-штурмового батальйону імені Героя України полковника Тараса Сенюка він стояв на смерть на Донбасі, стримуючи сили орди, що переважали. Загинув десантник 22 квітня, напередодні Великодня.
У загиблого залишилися дружина та двоє дітей.
— Дмитро був хорошим сім’янином, — зітхає згорьована вдова Вікторія Надолинська. — Він був дуже мужнім і відданим, пішов захищати нашу країну. Казав: «А хто, якщо не ми, повинен іти заради наших дітей?!». Я дуже пишаюся своїм чоловіком. Знаю, що це вчинок справжнього чоловіка, хоча нам буде дуже важко без нього. Але ми будемо жити з думкою про те, що він недарма загинув. Ми обов’язково переможемо й у нас усе буде добре!..
Такої ж думки щодо нашої неминучої перемоги й побратим Дмитра.
— Шановні батьки, хочу вам подякувати за таку прекрасну людину, яку ви виховали, — із запалом говорить він. — Тоді, коли ворог, ті кацапські собаки, прийшли вбивати українців і нищити наші міста, він став горою за свою державу. За кожного з наших поляжуть сотні їхніх, ми обіцяємо помститися. Ніхто не забутий! Вибачте, що не вберегли… Слава Україні!
Поховали загиблого десантника на Смолянському військовому кладовищі міста Житомира з обов’язковими в таких випадках військовими почестями.
