Однак, сучасний воїн повинен не тільки знати способи точно «доставити» боєприпаси для ураження техніки чи живої сили противника, а й вміти захиститися від ворожих…
Йому лише 21. Але досвіду, набутого в боях, вистачить на десятки років уперед. Виважений і хоробрий. А ще надзвичайно любить Україну, яка стала для нього другою Батьківщиною. Таким є навідник танка одного з підрозділів окремої бригади морської піхоти старший матрос Сергій Діденко, який нині разом із побратимами боронить нашу землю від рашистської орди.
Хлопець народився та підростав у Білорусі, але 2013-го разом із батьком та братом переїхав до України. Йому було 12. А наступного року почалася війна…
Сергій із нетерпінням чекав, коли йому виповниться 18, щоб піти в армію. Тож у 2019 році, щойно відсвяткував повноліття, одразу вирушив до військкомату, щоб підписати контракт. Навіть не закінчив навчання в залізничному училищі, тоді для нього це було неважливо.
— Загальновійськову підготовку проходив у Навчальному центрі в Десні, а вже звідти потрапив до рідної бригади. Якщо чесно, спочатку я хотів служити в ДШВ, але вже після першої ротації на схід, яка тривала 9 місяців, зрозумів, що на своєму місці. Крім того, вже встиг взнати свого «залізного товариша», як власні п’ять пальців, — розповідає Сергій.
З початком широкомасштабного російського вторгнення військ на територію України екіпаж танка старшого матроса Діденка встиг «понюхати пороху».
— 13 березня наш підрозділ виконував завдання в Білозерці. Відпрацювали чудово — окупанти зазнали чимало втрат, добре їх «потріпали». Але наступного дня противник перегрупувався і взяв нас у кільце. Вирішили вириватися з боєм. Все відбувалося швидко, тому часу акцентувати свою увагу на якихось думках чи страхах не було. На щастя, для нас все добре закінчилося, навіть встигли знищити декілька бронемашин рашистів, — пригадує навідник.
У вільні хвилини, які тепер є великою розкішшю для наших захисників, Сергій береться за олівець. Він з дитинства полюбляв малювати портрети. Чому саме портрети? Можливо, тому, що саме так можна нанести людську душу на папір.
А ще військовий говорить, що його обурила новина про готовність Білорусі вступити у війну на боці російських окупантів.
— З країни, де я народився, сьогодні прилітають ракети. Вони потрапляють у міста, де перебуває моя сім’я, близькі мені по крові і по духу люди, тому Україна для мене — не друга Батьківщина. Вона — єдина, і за неї я воюватиму до перемоги, — стверджує Сергій.
