У війську вже є багато цифрових систем. Але їхня ефективність залежить не лише від розробників. Навіть найкращий інструмент не працює сам по собі — його треба…
У ці дні непросто отримати достовірну інформацію з окупованого Херсона. Херсонці в окупації не можуть сказати все, що хочуть. І навіть ті, хто виїхав, не можуть говорити вільно, адже близькі люди ще в небезпеці. Пані Юлія залишила рідне місто на 53-й день окупації. Лишатися в Херсоні стало небезпечно, хоча евакуація — теж не кожному до снаги.
— Розкажіть, будь ласка, як Вам вдалося виїхати з міста?
— Мій досвід — це дванадцять годин за кермом від Херсона до Коблевого, — розповідає пані Юлія. — Через усі блокпости з перевіркою документів, огляд чоловіків на наявність татуювань, слідів від зброї, перевірка телефонів, особистих речей. У мого чоловіка забрали телефон, у когось — комп’ютер. Крім того, рашисти створюють черги на блокпостах, щоб ми були живим щитом. Коли ми стояли на блокпосту, метрів за триста від нас запускали «Гради». Ми бачили, як снаряди летіли в бік ЗСУ. Рашисти запускають від нас ракети, а наші хлопці не можуть відповісти, бо колона машин мирних мешканців стоїть у черзі на виїзд. Евакуюватися важко і фізично, і психологічно, я розумію тих, хто залишається. Не всі такий шлях витримають. Частина людей виїздить через Крим, особливо з дітьми. І там російські прикордонники на кордоні з Кримом чи на російсько-грузинському кордоні запитують: «А чого у вас український паспорт, хіба російські не видали?». Вони впевнені, що скоро всі херсонці будуть з російськими паспортами.
— Ви виїхали не одразу, тож ситуація погіршувалася поступово?
— Так, у березні ми знали, що окупанти вже в місті, але вони були не надто помітні. Десь стоять, але нікого не чіпали, крім тих, хто ходив на мітинги. А з початку квітня вони почали ходити по офісах і квартирах, шукати колишніх військових, воїнів АТО, поліцейських, викрадати волонтерів. Постійно відчувалася небезпека. Щоб вийти з дому, слід почистити телефон, повертаєшся хутко, бо після четвертої в місті пусто, вночі прислухаєшся, чи ні до кого із сусідів не прийшли. Емоційно це дуже важко. Крім того, з першого дня окупації більшість херсонців залишились без роботи. А ціни стали надто високі. Мітинги згасли після того, як стали жорстоко розганяти. Люди почали масово виїздити. Коли окупанти ходять по місту, ставлять машини в тебе під вікнами, не всі витримують.
— Окупанти агресивні стосовно мирних мешканців?
— У Херсоні в них не така тактика, як, скажімо, була під Києвом. Тут рашисти позиціонують себе, ніби вони такі доброзичливі, прийшли нас рятувати. Розповідають, що запровадять рубль, видадуть російські паспорти і все буде добре. Так, вони очікували, що їх зустрічатимуть з квітами, а цього не сталося. Однак з їхнього боку немає такого відкритого звірства, немає відкритих вбивств, відкритого пограбування. Вони намагаються все це робити приховано, щоб не було резонансу. У квартири або в офіси вдираються рано або пізно ввечері, коли довкола немає людей. Щоб ніхто не чув, не фільмував.
— Яка гуманітарна ситуація, чи є в місті продукти?
— У перші дні війни все з магазинів розібрали, потім почалось мародерство, а вже потім зникли продукти. Згодом з’явився бензин, мабуть, з Криму завезли. Коли вони організували свою, так би мовити, «адміністрацію», з області почали привозити м’ясо, молочні продукти, яйця та овочі. У нас же аграрна область, поруч Копанський ринок. Завдяки тому, що фермери привозили продукти, Херсон у той період вижив. Тоді в магазинах лишалися макарони, вода, шоколад, дорогі кава і алкоголь. Після п’ятнадцятого березня стали привозити продукти з Криму. Коли ми виїжджали в середині квітня, у місті були будь-які продукти, але все з Криму, тож дуже дорого. Наприклад, цукор 120 грн/кг, яловичина 260, свинина по 350. Водночас продукти з області були за неймовірно низькою ціною, редиска — по 5 грн. В області її виростили багато, а вивезти на продаж на підконтрольну Україні територію неможливо. Логістичні ланцюжки порушилися, продукти, вирощені в області, падають в ціні, фермери втрачають прибутки, вони не зможуть закупитися на нову посівну, бо нині віддають товар задарма.
— Чи доставляють медикаменти в Херсон?
— Ліків немає зовсім. Люди писали в групах, хто має таблетку або пластинку — поділіться. Навіть був флешмоб: перебираю аптечку і віддаю все зайве, це виручало в перші тижні, потім почалися проблеми з еутіроксом і Л-тироксином, препаратами, що застосовують при хворобах щитоподібної залози. У квітні волонтери почали привозити ліки, але таємно, малими партіями. Тепер ми намагаємося з Одеси відправити ліки. Однак Херсон закритий, неможливо ні виїхати, ні заїхати.
— Які, на Вашу думку, настрої в місті?
— Херсон національно згуртувався, херсонці одразу чітко заявили свою позицію, що не підтримують окупантів. Колаборантів небагато, багатьом оголошено звинувачення в державній зраді. Всі переживали, що таких людей буде більше. Місто вірить, що його звільнять. Навіть, ті хто виїздять. Ми своєю родиною повернемося додому, щойно місто звільнять. Усі херсонці в це вірять. Звичайно, є страх, паніка і песимістичні настрої, адже існує приклад Донбасу, так званих Донецької на Луганської республік. Всі хвилюються через це, розуміють, що Крим близько, що вода в Крим була потрібна російській федерації, а Херсон у цьому відіграє важливу логістичну роль, але більшість людей вірить у ЗСУ.
— Що Вас надихає діяти в цей час, у чому знаходите енергію?
— Коли ми, херсонці, разом, у цій єдності — наша сила, що дозволяє триматися. Відволікаєшся і отримуєш розраду в роботі на спільну користь. Кожен робить свою справу — хтось фасує пакети з допомогою, хтось приймає заявки, я роблю звіти та документи, які допомагають отримати кошти від грантодавців, оформлюю документи, які дозволяють здійснювати волонтерську діяльність. Особливо важлива комунікація людей. Херсон — це місто, де всі один одного знають, і ці зв’язки з людьми, які виїхали, нині стали у пригоді. Ми координуємо допомогу, хтось займається логістикою, хтось знаходить гуманітарку, може таємно доправити вантаж у місто, хтось знає, на якому складі сховати.
— Куди, здебільшого, прямують херсонські біженці?
— Багато херсонців виїхало до Одеси як найближчого відносно безпечного місця. Я вважаю, що буду корисніша тут, збираючи кошти, доправляючи ліки, намагаючись когось забрати, заробляючи і сплачуючи податки, аніж сидіти в окупованому місті, розуміючи, що нічим не можу допомогти. Ще й заважатиму потім нашим Збройним Силам визволяти місто, коли настане час.
Коли ми виїхали з друзями, то звернулися до міських органів влади, щоб оформити статус внутрішньо переміщеної особи. І нас не раз запитували, дізнавшись, що ми з Херсона: «А чого ви приїхали, у вас же спокійно та тихо?». Це мене просто вразило… Ми розуміємо, що відносно «тихо», хоча після нещодавніх вибухів, цих провокацій рашистів, така тиша вельми сумнівна. Ми кричимо, але кричимо із закритим ротом.
