Заступник начальника штабу 411-ї окремої бригади безпілотних систем СБС ЗСУ майор Ігор Завгородній розповів АрміяInform про становлення українських дронових військ, технологічну революцію…
Сьогодні, 29 квітня, Геннадій Матуляк відзначав би своє 45-річчя. Мабуть, колеги по службі бажали б миру. А рідні найголовнішого — берегти себе…
Та рівно два місяці тому на сайті президента України з’явився Указ про присвоєння підполковнику Геннадію Матуляку звання Герой України. Приписка «посмертно» перетворила щасливе життя родини на справжнє пекло…
— Я прекрасно розуміла, що виходжу заміж за військового льотчика, що у країні війна. Розуміла, що він ніколи не ховатиметься за спинами колег і візьме на себе найскладніші завдання, — ділиться Ольга Матуляк, дружина Геннадія. — Зрозуміло, що звання Героя того не варте… Але якби Геннадій був іншим, я б його так сильно не кохала…
Ольга розповідає, що широкомасштабне вторгнення росії не стало для їхньої родини несподіванкою, в сімейному колі давно обговорювали можливість такого сценарію. Ще в січні Геннадій наполіг, аби дружина зібрала тривожну валізу та домовився з її батьками в разі небезпеки їхати з дітками на Захід України.
— У ніч з 23 на 24 лютого чоловік по команді «Тривога!» помчав на службу. Із самого ранку, близько п’ятої, набрав мене: «Олю, стріляють!» Коли я швиденько розбудила донечку, та у свої чотири роки запитала: «Мамо, війна почалась? А татка вб’ють?» Чесно відповіла, що не знаю…
24 лютого Геннадій Матуляк літав і над Херсонщиною, і над рідною Миколаївщиною. Знищував ворожі колони та за першої ж можливості телефонував коханій.
— Увечері передзвонив і каже: «Відпочинь, у тебе завтра дуже важкий день. До того ж ми їх так добре лупанули, точно на всю ніч затримали, можеш спати спокійно…» Хто б міг подумати, що це наша остання розмова.
Зранку 25 лютого офіцер знищив колону поблизу Гостомеля та полетів знову працювати над Київщиною… Надію на те, що все добре, просто немає змоги подзвонити, перервало повідомлення від жительки одного із сіл Вишгородського району, яка знайшла Ольгу через соцмережі: «Ви часом не дружина Геннадія Матуляка?». Далі було фото його паспорта.
— Мешканці й розповіли, що саме відбувалось у небі Вишгородського району, де загинув чоловік. Все трапилось близько сьомої ранку. Повітряний бій, російський винищувач влучає у літак Геннадія, він був ведучим. Чоловік почав виводити літак, аби захистити село, адже під ним розташувався великий розважальний комплекс. Уже навіть встиг потягнути катапульту, аж тут… друге влучання, яке не залишило шансів. Літак і пілот спалахнули. Місцеві жителі на власні очі бачили, як літак летить просто на них і як пілот рятує сотні життів. Машина впала за кілька кілометрів від населеного пункту, у лісосмузі. Вже за 15 хвилин люди підбігли на місце катастрофи. Скажу відверто, для мене було дуже важливо почути правду, дізнатись, що це не легенда, що мій Герой і справді врятувати стільки життів…
Та головний жах для тендітної жінки був попереду… Довгі 40 днів довелось чекати, поки тіло перевезуть із Київщини, де місцеві жителі прикопали його, щоб захистити від тварин… Вона ніколи не зітре з пам’яті процедуру судмедекспертизи.
— Треба було пізнати тіло, яке згоріло та 40 днів пролежало в землі без труни. Судмедексперти робили надрізи, вирізали м’язи, давали мені в руки холодні кістки мого чоловіка… Ще одним непростим моментом було сказати діткам правду. У перші дні ми сподівались, можливо, це неправда, адже паспорт вцілів, а чоловік завжди носив його у кітелі. Та після оприлюднення указу Президента, де Геннадія нагородили Зіркою Героя посмертно, стало зрозуміло, що дива не трапилось… Зателефонувала хрещеній Софії, аби та привезла діток. На жаль, син Руслан дізнався про загибель батька саме з цього указу. Він дорослий, ми трішки запізнились… Знайти потрібні слова донечці вдалось завдяки тому, що я професійний психолог. Пояснила, що татусь нас і далі захищає, просто довелось подарувати його тіло Богу, щоб татко міг стати Янголом.
Геннадій — один із найкращих льотчиків підрозділу, в якому прослужив понад 10 років, і зовсім не випадкова людина у війську. Батько також служив у винищувальній авіації, зять — військовослужбовець, сестра — «при погонах». Та й дружина Ольга — служить психологом.
— Ми познайомились улітку 2015 року, коли летіли кожен у свою ротацію. Я була психологом, а він начальником розвідки штабу військової частини. Випадкова зустріч, якої могло б і не трапитись. Ми перекинулись словами, одразу знайшли багато спільного, та кожен відправився служити у свій регіон. Хоча Геннадій сказав, що пам’ятає мене ще з 2011 року, коли він був черговим льотчиком і дивився, як я вперше стрибаю з парашутом. Тож він знає мене на чотири роки довше. А потім багато спілкувались, виявилось, що у нас обох батьки з Івано-Франківської області, а ми живемо у Миколаєві, навіть пісня улюблена у нас одна на двох — «Ніч яка місячні!». Геннадій вразив мене тим, як поспішає жити — любить хокей, ролики, мотоцикли…
Уже на першому побаченні Геннадій сказав, що вони точно одружаться і матимуть донечку. Так і трапилось. У 2017-му двоє військовослужбовців відгуляли скромне весілля.
— На день народження чоловіка 29 квітня я і завагітніла. Точно доля. Звісно, у Геннадія були постійні відрядження, ротації, чергування… У перший рік життя Софійки він удома був не більше ніж два місяці. Він дійсно кайфував і від життя, і від служби, мріяв не про погони й посади, а про те, що в Україні з’явиться пілотажна група. Мріяв, аби українські льотчики вийшли на міжнародну арену й увесь світ побачив, наскільки професійно вони літають. А ще дуже любив вчити молодь і прищеплював їм любов до авіації. Коли Геннадій подарував мені авто влітку і вчив водити, я їх усіх зрозуміла. Настільки терпляче й покроково все пояснити зміг би точно не кожен. Та найбільше тривожили сни — і мої, і чоловіка про війну та його загибель… На жаль, вони виявились пророчими.
Ользі важко триматись. Розуміє, що горювати — це нормально… Та й син Геннадія від першого шлюбу раптово подорослішав і навіть запропонував піти на роботу у свої неповні 18, аби допомагати молодшій сестрі… Маленька Софійка, схоже, тримається найстійкіше.
Геннадій Матуляк мріяв, аби увесь світ дізнався, наскільки професійно літають українські льотчики. Очевидно, що його мрія здійснилась. Та якою ціною?
За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі указом Президента України № 78/2022 від 28 лютого 2022 року підполковнику МАТУЛЯКУ Геннадію Васильовичу посмертно присвоєно звання Героя України.
