Саме цей бомбардувальник є носієм ракет типу Х-22, якими країна 404 постійно обстрілює Україну. Традиційно, АрміяInform дізналася, як на болотах…
У місті Бердичів на Житомирщині в останню путь провели захисника України Максима Корнійчука, який свідомо став на захист своєї країни, як тільки йому виповнилося 18 років…
Прощання з юнаком відбулося у малій залі гарнізонного Будинку офіцерів. Біля ГБО зібралися військовослужбовці гарнізону та мешканці міста — сотні людей під дощем зустрічали автомобіль з труною, у якій до Бердичева привезли тіло Героя.
— Молодий хлопець, який мав би отримувати квіти на день народження чи на весілля, отримує їх на смертному ложі. Як важко це усвідомлювати й важко про це говорити, — зітхнув на траурному мітингу міський голова Бердичева Сергій Орлюк. — Серце переповнює гнів і ненависть до того сатани, який почав цю війну і забирає наших дітей… Ми навіть не сумніваємось, що ми переможемо, і що буде помста за кожну смерть нашої дитини, за кожну материнську сльозу, за кожну сиву волосину на батьківському чолі, за кожну цеглину зруйнованих будівель. І хай буде вічна пам’ять нашому Герою, який свідомо пішов на війну у 18-річному віці…
Класний керівник Максима, Світлана Лавренова, та однокласниця розповіли, який він був веселий, добрий і чуйний як до своїх ровесників, так і до вчителів. А командир підрозділу, у якому служив і захищав українську землю хлопчина, згадав, як бачився з ним за тиждень до його загибелі. Той саме готував обід, варив суп для товаришів. Пригостив командира чаєм, посиділи, поговорили…
— Він ніколи не ховався за спини інших, був постійно на передньому краю, адже їх розвідувальний підрозділ мав швидко і точно визначати цілі для вогневого ураження, — сказав офіцер.
З Бердичева труну з тілом Героя повезли до села Великі Низгірці — останній спочинок загиблий знайшов біля могили улюбленої бабусі, на сільському кладовищі, де поховані його дід і прадід.
Усе село вийшло на центральну вулицю, щоб зустріти захисника України та влаштували йому живий коридор до самого кладовища.
На траурному мітингу знову звучали щирі слова співчуття від старости села Анатолія Білика та голови Семенівської громади Наталії Семенюк. Тут теж знали Максима лише з найкращого боку, адже не було такого літа, щоб він не приїздив до своїх дідуся з бабусею.
Поховали юного Героя з військовими почестями й під залп салюту…
