Хтось сказав, що нема вже війн старих добрих часів, коли у християнські свята, не домовляючись, сторони припиняли смертовбивство. Ні, війна з ордою — то зовсім інше. Тому тиші на передовій немає. Утім, українські захисники нічого іншого від них і не чекали, вони готові до всього. А Великдень — це святе, тож відзначили його й українські гармаші — як могли, у перервах між відбиттям ворожих атак. Звісно ж — на вогневих позиціях.
Сьогодні зранку в артилерійському дивізіоні бригади імені генерал-хорунжого Романа Дашкевича, що боронить українську землю на буремному Сході, місцевий священник Української православної церкви Київського патріархату отець Тимон провів обряд освячення пасок та крашанок і привітав захисників України з великим християнським святом.
— Вітаю Вас із Великим днем Христового Воскресіння! Зичу Вам міцного здоров’я, щастя і доброї долі, — звернувся до православного воїнства священнослужитель. — Хай ваші серця наповнюються радістю, незважаючи на всі труднощі, з якими стикається Україна, а великодні дзвони принесуть у ваші оселі мир, злагоду, світлу радість! Христос воскрес, Христос воскрес, Христос воскрес!
Після освячення паски й крашанки завантажили та розвезли по вогневих позиціях артилерійських батарей. Хай і не домашні, адже паски тиловики завезли централізовано, разом із іншими продуктами харчування, зі складу, а яйця фарбували кухарі підрозділів, та все ж таки великодні смаколики бодай якось підняли настрій бійцям. Та й погода цього року на Великдень не підвела — нарешті немає ані морозів, ані дощу. Що-що, а яка навесні буває погода на Донбасі, артилеристи знають не з чуток. Адже, хоча більшість військовослужбовців підрозділу — молодь, і відзначають Великдень у фронтових умовах вперше, все ж кількадесят вояків смакують пасками із крашанками тут уже вдев’яте. Як кажуть гармаші, різниця полягає лише в аномально холодній цьогорічній весні та в значно більшій інтенсивності бойової роботи, аніж у минулі роки. Адже тоді артилерія перебувала в районах відведення та застосовувалася зрідка, коли рашисти вже дуже насідали на нашу піхоту, а тепер, як то кажуть, спокій тільки сниться — працювати доводиться щодня. Але хлопці й дівчата бувалі, звикли.
