У війську вже є багато цифрових систем. Але їхня ефективність залежить не лише від розробників. Навіть найкращий інструмент не працює сам по собі — його треба…
У Гуманітарному штабі міста Бердичева на Житомирщині кажуть, що шлях до волонтерства у кожного свій. Хтось починав із плетіння маскувальних сіток, хтось — із приготування тушонок чи смаколиків на передову, або — гарячих обідів для бійців ТрО. Все — залежно від завдань, загроз та потреб, які виникали у той чи інший момент війни. І от на початку березня, вже на другий тиждень широкомасштабної війни, перед волонтерами постала нова проблема: відсутність достатньої кількості розвантажувачів.
— Спочатку ми почали збирати людей, які вміють шити, а також шукати місця, де є швейні машинки, — говорить координаторка Гуманітарного штабу Бердичева Катерина. — У нас у місті достатньо швейної промисловості: фабрика, швейні майстерні, обшивки, і все це на той час тимчасово не працювало. Бракувало людей, бо багато виїхало з міста. Але найбільше не вистачало матеріалів — у магазинах миттєво закінчились і тканина, і фурнітура…
Дівчина розповідає, як містяни приносили необхідні матеріали, що знаходили у себе вдома: сіре, чорне, рябе, замки, кнопки, липучки. При цьому якість пошитих розвантажувачів виходила низькою, а кількість — малою.
Тоді волонтери почали шукати тканину з наметів чи старої форми, спеціальну водонепроникну. Кошти давали знайомі, небайдужі містяни, потім скидались по організаціях. Та все одно цього було замало…
Питання вирішив гранд від Української Волонтерської Служби. Він надав можливість оплатити частину матеріалів для пошиття 200 розвантажувачів.
— Дякуємо за цю можливість, дякуємо всім мешканцям, організаціям та доброчинцям, які надавали кошти для пошиття розвантажувачів і плитоносок! — каже Катерина.
Також активістка Гумштабу висловлює свою вдячність і волонтерам, які залучені у процесах пошиття розвантажувачів. Це — один із багатьох «швейних батальйонів» міста Бердичева, який робить надважливу справу для підтримки Збройних Сил України.
