Історії полонених детально фіксували самі російські історики. «У нас немає військовополонених, є зрадники!» — так колись нібито заявив кривавий Йосип Сталін. Жорстокість радянського…
Житомир провів в останню путь юного, сповненого сил і задумів 19-річного патріота України Дмитра Абрамчука. Йому було лише 11 років, коли московити підступно напали на українську землю. Він ріс і мріяв приєднатися до лав українських захисників, долучитися до священної справи оборони Батьківщини. І ось — йому виповнилося 18, і він став на обраний шлях українського солдата. Дмитро вивчив науку богів війни та пів року боронив Україну у складі однієї зі славетних артилерійських бригад. І, захищаючи рідну землю, він загинув…
— Як би важко йому не було, він телефонував і казав мамі, що у нього все добре і скоро повернеться, — розповідає батько загиблого юнака Михайло Абрамчук.
Поховали Дмитра на Смолянському військовому цвинтарі Житомира.
— Я спілкувався з ним, запитував, чому він прийшов сюди такий молодий, — говорить офіцер з підрозділу, в якому служив Дмитро, старший лейтенант Сергій. — Він казав, що не може сидіти осторонь, коли в країні йде війна.
Офіцер розповідає, що Дмитро, попри те, що за штатною посадою був водієм, у скрутні для підрозділу моменти працював разом з розрахунком, подаючи снаряди, адже прагнув якомога швидше й більше знищити ворога.
— У складі батареї він був у пекельних боях під Ізюмом, де наші хлопці знищили артилерійську батарею 2С19 противника, — додає Сергій. — Там він не раз потрапляв під артилерійські обстріли, по них крили «Гради», «Смерчі», авіація, але вижив, зберіг своє життя. А тут — граната з безпілотника, і немає людини… Я був від нього метрів за 200 й усе бачив на власні очі. Щось впало з неба, з якогось невідомого літального апарату. Вибуховий пристрій прямо перед Дмитром впав і розірвався…
Страшно, коли на війні гинуть люди. Ще страшніше — коли це такі молоді юнаки, які рік-два, як підвелися з-за шкільної парти…
