Військовий інститут Київського національного університету імені Тараса Шевченка (ВІКНУ) — це сучасний військовий навчальний заклад, який готує фахівців з повною…
З початком широкомасштабного вторгнення російської армії в Україну українці масово стали на захист своєї країни. До лав добровольчих формувань записувалися не лише ті, хто колись служив. Ненависть до кровожерливого агресора, який руйнує наші міста та села, вбиває цивільних людей, знущається над українськими символами і святинями пробудилася навіть у затятих пацифістів. Для підготовки таких добровольчих підрозділів потрібні досвідчені інструктори.
Рота добровольців, яким належало у стислий час не лише згадати армійські навички, а й опанувати нові для себе прийоми, маневри та способи ведення бою, в один голос заявили кореспонденту АрміяInform, що з наставником їм пощастило.
— Ось бачите того сивочолого літнього чоловіка? — перепитав мене боєць «Лютий». — То є наш інструктор «Дядя Вітя». Той самий випадок, коли мудрість людини поєднана із завзятістю. А головне, що він не нудний.
Коротко охарактеризувавши інструктора, «Лютий» поспішив до строю побратимів, які уважно слухали настанови «Дяді Віті».
У добровольців, на відміну від підрозділів ЗСУ, встановлена така собі організована «махновщина» в доброму розумінні цього слова. Особовий склад — це люди, які, як правило, мають певний життєвий досвід. А брак добротної фізичної підготовки нерідко замінюють високою мотивацією і бажанням швидко навчитися діям на навчальних локаціях. Чого тут точно немає, так це стройової та гуманітарної підготовки. Акцент виключно — на польовий вишкіл.
«Дядя Вітя» в минулому десантник з досвідом бойових дій в Афганістані. Звісно, що швидкість рухів у нього вже не та, але достатня для показу підопічним вправи поетапно. Інструктор двічі-тричі демонструє маневр тактичної вправи, досконально пояснює і потім вже вимагає від бійців повторення.
— Що імпонує, так це те, що «Дядя Вітя» дуже терплячий до наших «не вмію» або «не виходить», — ділиться враженнями від тактичного заняття доброволець «Вогник». — Кожну вимогу до тієї чи іншої вправи інструктор пояснює, чим вона може згодитися в реальній бойовій ситуації. Під час заняття робить зауваження, вказує на помилки та обов’язково підбадьорює.
Після тактичного поля заняття переносяться у вогневе містечко. Тут колишні строковики згадують правила прицілювання, а новачки вчаться поводитися зі зброєю. А потім — обов’язкове виконання вправи на влучність.
— Динаміка відновлення навичок або їхнього набуття неймовірна, — підсумовує черговий день занять «Дядя Вітя». — Найперше вражає шалена мотивація. «Пузаті добровольці» нічим не поступаються своїм молодшим колегам. Всі однаково налаштовані якнайшвидше здобути ту підготовку, яка їм дозволить вступити в бій із ворогом. Моє завдання не лише навчити, а й попередити шапкозакидництво. Ні в якому разі не можна недооцінювати ворога, який здебільшого добре озброєний, зухвалий і кровожерливий. Тому вимагаю від підопічних максимальної самовідданості.
Наприкінці розмови «Дядя Вітя» зауважив, що у своєму поважному віці міг би відсидітися вдома, і ніхто б йому не дорікнув. Але зробив свій вибір і вирішив допомогти добровольцям без сподівань на нагороди і навіть… грамоту.
Добровольчий підрозділ, який підготував «Дядя Вітя», на сьогодні готовий вступити в бій з ворогом.
Фото автора
