Після того, як Сили оборони взяли під вогневий контроль ворожу логістику, перерізаючи ударними безпілотниками так званий «сухопутний коридор» та інші…
Сергій Жадан – один із найвизначніших представників сучасної української культури. Його блискучі літературні твори одержали численні міжнародні нагороди, та перекладені більше ніж двадцятьма мовами. У березні 2022 року Комітет літературознавчих наук Польської академії наук висунув Сергія Жадана на Нобелівську премію з літератури.
Нині цей письменник, поет та музикант відклав свою творчість на майбутнє. Увесь час з початку великої війни Жадан перебуває у Харкові, в одному з головних цілей загарбників. Поет й письменник зосередився на волонтерській допомозі українським військовим та жителям Харкова, які залишились у місті попри безперервні обстріли.
Кореспонденту АрміяInform вдалося з ним коротко поспілкуватися.
– Пане Сергію, ви справді зараз нічого не пишете?
– Прийняв для себе таке рішення. Творчість не матиме сенсу, якщо в нас не буде нашої України, нашої держави. Відтак, віршів, прози, пісень до Перемоги не писатиму. Для мене нині на перший план вийшла матеріальна допомога армії та постраждалим від навали людям. Бо те, що ми бачимо на цій війні – справжнє жахіття, зло в чистому вигляді. Тому скажу усім, хто мене чує: відкиньте будь-які ілюзії щодо «наївних» та «зомбованих» росіян. Вони прийшли до нас свідомо, щоби вести війну на наше тотальне знищення як нації, народу.
– У Вас є друзі по всій планеті. В росії такі залишилися?
– Після широкомасштабного нашестя, після Бучі, Малої Рогані, траси від Харкова до Чугуєва із розстріляними колонами цивільних біженців я вже не в змозі ідентифікувати росіян як «хомо сапієнс». В майбутньому у нас з ними будуть кардинально інші стосунки. Хоча, в мене там дійсно залишаються друзі, кількість яких можна порахувати на пальцях однієї руки. Імен не називатиму. Вони наші однодумці, й з 2014 року відкрито засуджували не тільки окупацію Криму й війну на Донбасі, але й сам путінський режим. За це їх усіляко гноблять та переслідують.
– В 2014 році Ви заснували благодійний фонд для допомоги дітям Донеччини й Луганщини. Нині опираєтесь на цей ресурс?
– Не тільки. Це одразу кілька волонтерських спільнот. Ті, з ким я співпрацюю і спілкуюся – дуже заряджені люди. Це волонтери, це активісти, це ті, хто залишився у Харкові свідомо, а не просто тому, що не зміг перебратися у безпечніший регіон. Вони їздять, допомагають військовим та цивільним, виявляючи просто чудеса сміливості. Я, чесно кажучи, не чекав від моїх друзів, що вони настільки безбашені, доїжджаючи до точок призначення буквальнопід обстрілами. Велика війна показала, хто є ким насправді, в кого який є запас сили і мужності. Беручи приклад з них: нам зараз варто забути про всяку політику, й думати, діяти лише для Перемоги.
– Чим допомагаєте цивільним і військовим?
– Буквально днями з литовськими друзям завезли новоствореному силовому підрозділу 50 бронежилетів і 50 пар добротного польового взуття. Взагалі військові потребують в першу чергу сучасного обладнання й спорядження, що допомагає бити ворога. Ценічні та комбіновані оптичні приціли, тепловізори, гарні шоломи, розвантажувальні жилети тощо. Але доставляємо їм все: від засобів гігієнита ліків – й до польової форми, маскувальних сіток, «кікімор» тощо. А для цивільних майже щодня забираємо знайбільшого волонтерського хабу Харкова різноманітну гуманітарку, доставляємо її населенню нещодавно звільнених від орків населених пунктів області.
– Побажаєте чогось нашим захисникам?
– Військовим, теробороні, нацгвардії, поліції та самообороні: бажаю вам сили, мудрості, професійної удачі! А ще – повернутися додому живими і здоровими. Вам зараз найважче!» Завдяки всім вам, друзі, Перемога буде за нами! Всім українцям, харківчанам – витримки і віри в ЗСУ!
– А ворогу?
– Хай російський корабель ідена@уй!
Відео Данила Іщенка:
