Йдеться вже не просто про окремі пожежі на нафтопереробних заводах (НПЗ), а про послідовне виведення з ладу виробничих потужностей, порушення…
Неможливо залишатися осторонь, коли довкола стільки страждань. Люди гуртуються, діляться теплом і шматком хліба. Там, де ще донедавна були російські окупаційні війська, тепер спостерігається гуманітарна криза. Зокрема у Вишгородському районі Київської області. Як розповіла киянка Катерина Мельникова, місцеві мешканці там досі залишаються без підтримки.
— Моя близька подруга Даша постійно розповідала про ситуацію в смт Димер. Її рідні упродовж всього періоду окупації залишалися там і досі перебувають у селищі, як і більшість місцевих. Після звільнення цих територій від російських окупантів до сьогодні в селі немає води, світла… І досі, на жаль, не доставляють гуманітарну допомогу. Можливо, через підірваний міст, проте наразі там вже побудували якісний понтон, через який можна спокійно доставляти вантажі. Але все, що їм роздали останнім часом — це декілька яєць та декілька шматочків хліба, — розповідає Катерина.
Дівчата вирішили, що треба діяти самостійно, аби доправити допомогу в Димер.
— Перше питання було — зібрати кошти на закупівлю товарів, а друге (оскільки ми не в Києві) — знайти друзів, хто все придбає та транспортує в Димер. Через соціальні мережі ми звернулись до знайомих і просто не байдужих людей. Розраховували зібрати хоча б 8-10 тисяч на найнеобхідніше, але наші люди вкотре довели, що вони найкращий народ у всьому світі, і менше, ніж за добу нам перерахували близько 30 тисяч грн. На ці кошти ми закупили набагато більше харчів, ліків і предметів першої потреби.
Поки збирали кошти, вийшли на волонтерів у м. Бердичів (де я тепер перебуваю), вони погодились надати нам значну частину гуманітарної допомоги. Тут також вдалося знайти бус, закупити товари і завантажити допомогу від волонтерів, — каже жінка.
Катерина розповіла, що вже наступного дня о 6 ранку вони вирушили до Києва. А в останній момент з ними зв’язалась знайома волонтер і запропонувала свою допомогу в доукомплектуванні вантажу при підтримці Червоного Хреста.
— Ми все завантажили у батьків Даші в Димері, — ділиться Катерина. — Це було 7 квітня. А вже вчора 8 квітня вони їздили по селищу і роздавали продукти місцевим мешканцям. Коли у мами Даші була можливість зателефонувати, адже зв’язку там також немає, вона переказувала, що люди дуже вдячні, розпитують і плачуть. Більшість мешканців, що лишились у селищі — літні люди. І допомогти їм, як виявилось, нікому.
Тож вдало доправивши наш вантаж, ми зрозуміли, що терміново потрібно організовувати наступний, набагато більший. Цим ми зараз і займаємось.
