Півтора року тому він випадково з’явився на порозі їхнього будинку на Донеччині, а сьогодні вже пережив кілька передислокацій, атаки FPV-дронами й став улюбленцем усього…
Максим Кагал народився 1 грудня 1991 року в Кременчуці. З дитинства захоплювався спортом — обожнював футбол, був відданим уболівальником рідного «Креміня», брав участь у багатьох галасливих фанатських «виїздах» на підтримку улюбленої команди різними містами України. Був гравцем регбійного клубу «Бастіон», у складі якого 2014-го став срібним призером відкритого чемпіонату Кременчука з регбі-7 (різновиду регбі-футболу).
Проте головною його пристрастю були єдиноборства, ще старшокласником Максим став професійно займатися кікбоксингом і тайським боксом муай-тай у спортивному клубі «Гермес». Здобувши багато нагород на різних змаганнях та титул чемпіона України, увійшов до складу національної збірної з кікбоксингу. Піком кар’єри молодого спортсмена стала поїздка на чемпіонат світу за версією ISKA (Міжнародна асоціація спортивного карате. — Авт.), що відбувся в червні 2014 року в іспанському місті Коста-Брава та в якому брали участь понад 600 спортсменів.
Студент 5-го курсу інституту механіки і транспорту Кременчуцького національного університету імені Михайла Остроградського Максим Кагал виступав на чемпіонаті у ваговій категорії до 60 кг, і, мовою коментаторів, «у найжорсткіших рингових розділах»: лоу-кік (круговий удар) и К-1 (японський кікбоксінг). У першому розділі він здобув перемогу і титул чемпіона світу, у другому — почесну бронзову нагороду.
Природно, тріумф кременчуківця зацікавив багатьох іноземних фахівців, які висловлювали побажання бачити його на професійних рингах Європи, що відкривало блискучі перспективи: нові перемоги, слава, гроші, кар’єра… Але на його рідній землі вже тривала організована путінцями підла «гібридна» війна, його однолітки — фанати різних футбольних клубів — масово записувалися до лав «Азову», і Максим пішов разом із ними.
Він чесно служив і чесно воював (зокрема, 2015-го брав участь у жорстоких боях за село Широкине), а коли це дозволяли обставини — поєднував службу зі спортом. Захопився бігом на довгі дистанції, залюбки брав участь у марафонських забігах, зокрема й тих, що організовувала спільнота STEEL RUNNERS у його рідному місті. Два роки тому переміг у турнірі з боксу, присвяченому пам’яті побратимів, полеглих під час Павлопіль-Широкинської операції.
З 24 лютого 2022 року командир взводу із позивним «Пістон» старший лейтенант Кагал, як і всі «азовці», постійно перебував у боях, під ворожим вогнем. Зокрема, 5 березня Максим очолив зведений підрозділ, який отримав завдання стримати просування противника. Незважаючи на майже годинний артилерійський обстріл із суші і моря та 5-кратну перевагу ворога в живій силі (не кажучи вже про техніку), підрозділ старшого лейтенанта Кагала завдяки його грамотному керівництву вщент розбив ворожу батальйонну тактичну групу і змусив рашистів ганебно тікати, при цьому було «демілітаризовано» щонайменше 2 танки, 4 бронетранспортери, 2 самохідні артилерійські установки та близько роти піхоти.
Згодом «Пістон» зголосився очолити групу «азовців», вмілими діями якої було знищено командний пункт, який окупанти облаштували в одній із маріупольських п’ятиповерхівок. Під час «зачистки» офіцер ішов попереду, надихаючи підлеглих своїм прикладом, особисто знищував рашистів вогнем та гранатами, а одного із них захопив у полон (вороги виявилися спецназівцями путінської військової розвідки). У бою двох «азовців» було тяжко поранено і вони не могли пересуватись, проте Максим швидко надав їм першу медичну допомогу та організував евакуацію.
Невдовзі про старшого лейтенанта Кагала серед загарбників поповзли чутки, що нібито його не беруть кулі, а тих, хто стає на його шляху — чекає неминуча смерть…
25 березня під час спроби штурму українських позицій на околицях Маріуполя противник вкотре був розбитий та відкинутий на попередні рубежі. У запеклому бою Максим перевів до категорій «двохсотих» і «трьохсотих» близько відділення ворогів, але сам зазнав численних поранень, від яких загинув. Так закінчився земний шлях безстрашного захисника України Максима Кагала, який вічно житиме в пам’яті нашого народу.
За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету й територіальної цілісності України, вірність Військовій присязі Указом Президента України № 201/2022 від 2 квітня 2022 року старшому лейтенанту Кагалу Максиму Володимировичу присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно). https://www.president.gov.ua/documents/2012022-41985
Вічна слава Героям!
