Прийшов у ЗСУ ще 2017 року. Після АТО, ООС та поранення під час широкомасштабного вторгнення військовий продовжує свою кар’єру: з…
Як і слід було очікувати, верховоди російської диктатури хором взялися спростовувати влаштовану ними «Різанину в Бучі» (Bucha massacre). Спочатку свою причетність до злочину спробували спростовувати військові рф, заявивши, що «за час перебування Бучі під контролем російських військ жоден місцевий житель не постраждав від будь-яких насильницьких дій». За ними заходилися затирати сліди за маніяками дрібніші клерки з апарату роспропаганди — від телебачення до соцмереж (в тому числі й масовими скаргами та блокуванням акаунтів з хеш-тегом Bucha massacre, що містять правдиву інформацію).
А потім вступили в бій важковаговики — «голос путіна» пєсков та очільник російського мзс. «Інформація про вбивства цивільних осіб у Бучі має бути піддана серйозному сумніву, там є ознаки відеопідробок та інших фейків», — заявив перший, другий відзначив: «ситуація в Бучі — інсценування, яке розганяють соціальними мережами Захід та Україна».
У цілому ці заяви зійшли на пси — росіянам нині ніхто не вірить. Тут, що називається — репутація така, на яку заслужили.
Поміж тим, на тлі абсолютно логічної кампанії з прикриття воєнних злочинів, скоєних на території України, цілком дисонуючим став текст, розміщений 3 квітня на одному з головних ресурсів російської пропаганди — «риа новости».
У статті під доволі категоричним заголовком «Что россия должна сделать с Украиной» викладено низку нацистських тез, які являють собою ні що інше, як покрокову інструкцію зі знищення України й українців. Фактично це прямолінійне й розлоге роз’яснення тих напівнатяків, які містили дві промови путіна, що передували широкомасштабному вторгненню 24 лютого. Зокрема розшифрування терміну «денацифікація», так, як його розуміє очільник кремля.
Дозволю собі зацитувати декілька шматочків, з дозволу сказати, програмного антиукраїнського тексту: «1) Нацистская, бандеровская Украина, враг России и инструмент Запада по уничтожению России нам не нужна. Сегодня вопрос денацификации перешел в практическую плоскость… Украинизм — искусственная антирусская конструкция… 2) Исторический опыт показывает, что трагедии и драмы военного времени идут на пользу народам, соблазнившимся и увлекшимся ролью врага России… 3) Для проведения плана денацификации Украины в жизнь России самой придется окончательно расстаться с проевропейскими и прозападными иллюзиями…4) Социальное «болото», активно и пассивно ее (бандеровскую верхушку. — Ред.) поддержавшее действием и бездействием, должно пережить тяготы войны и усвоить пережитый опыт как исторический урок и искупление своей вины».
Цей відвертий заклик до масових репресій і етнічних чисток за своїм сенсовим наповненням відтворює всі ключові антиукраїнські тези путіна, висловлені ним протягом останніх кількох років. Про це красномовно говорять як його стиль, так і форма — сповнена суміші абсурдної брехні й пересмикування історичних фактів, шовінізму й людиноненависницьких ідей. Ця стаття прямо легітимізує вже відомі факти масових страт громадян України, вчинені руками російських військовослужбовців.
Водночас цей текст іде цілком у розріз з інформаційним порядком денним, спрямованим на ліквідацію інформаційного вибуху Bucha massacre.
Чому ж цей огидний документ побачив світ саме тепер? Саме у момент, коли увага всіє світової спільноти сконцентрована на цій трагедії? Хіба ж не очевидно, що публікацією цієї статті росія надає ще один доказ, що злочини, вчинені на Київщині, не «ексцес виконавця», а свідомо продумана та спланована кремлівською верхівкою державна політика? За фактом — це визнання умисного вчинення злочинів проти людяності, які підпадають під юрисдикцією Міжнародного кримінального суду.
Хіба ж ерефцям не терпиться надіти на руки кайданки?! Озвучуванні нині публічні заяви росіян нібито говорять про інше, про бажання заперечити участь своєї орди в різанині, вчиненій у передмісті Києва. Видається, що вони щиро сподіваються «відпетляти» від кримінальної відповідальності, так само як за злочини, вчинені в Чечні, Придністров’ї, Грузії, Сирії, та, зрештою, і в Україні протягом 2014–2022 років.
Тож навіщо ж потрібна ця стаття? На рф усі медійні ресурси підконтрольні путінському режиму й без його згоди навіть найаморфніша новина не потрапить в інформаційний простір, тим більше на одну з головних медіаплатформ.
Вочевидь, це «крик душі» путіна, який демонструє світові росію його мрії. Цей текст має не одного адресата: по-перше, це чергова погроза українському народові, покликана залякати нас (а це навряд чи вдасться); по-друге — така собі моральна підтримка своїх військових, а-ля «родина своих не бросает, сынок», що в Україні вони можуть витворяти що завгодно; по-третє — меседж для простих росіян, мовляв, санкції санкціями, а вождь своїх рішень не скасовує через якісь там звинувачення в геноциді, він не з лякливих.
Ну і четвертий адресат — колективний Захід, який росіяни вважають своїм ворогам номер один.
Послання для демократичного світу мало б стати елементом тиску, але насправді звучить як «обідка гопніка»: «Запад в конечном счете отверг все эти жертвы (якісь там «подвиги» в ім’я Заходу. — Ред.), обесценил вклад России в разрешение западного кризиса, решил отомстить России за ту помощь, которую она бескорыстно предоставила. Дальше Россия пойдет своим путем, не волнуясь о судьбе Запада, опираясь на другую часть своего наследия — лидерство в глобальном процессе деколонизации».
Подібні тексти-меседжі, від яких явно тхне сурковщиною (в. сурков — одна з ключових фігур кремлівської команди з підготовки та ведення війни проти України. — Ред.), на путінській росії завжди вважали досить дієвим інструментом для залякування противника. Проте нині не 1995 рік, і навіть не 2014-й. Залякати нас — не вийде, шантажувати колективний Захід — не вийде. Який там ефект справить цей текст на «глибинний народ» — нас насправді вже не обходить. А от як доказ для майбутнього трибуналу над воєнними злочинцями рф цей «крик» — саме те, що треба.
Цього разу мордору вже не «відпетляти» від чорної лави трибуналу.
