Сьогодні перемогу визначає не лише кількість особового складу чи техніки. Вирішальними стають швидкість передачі інформації, стійкість зв’язку, захищеність даних, ефективність…
Біль і розпач не лише розривають серця, вони стають рушійною силою, дають енергію боротися, як би важко не було. Українські художники згуртувалися, аби продавати свої картини і допомагати нашим військовим. Благодійна акція допомоги українській армії проводиться групою СІЛЬ-СОЛЬ, а кошти надходять до благодійного фонду «Повернись живим».
Художниця Юлія Седюк із Києва — одна з багатьох митців, хто долучився до акції. Майстриня працює у жанрі станкового живопису, монументального живопису, декоративно-прикладного мистецтва.
— Мені здається, всі мої колеги-художники взяли участь у цій акції, всі хочуть допомогти хто чим може, — ділиться майстриня. — Хтось із колег виставив посилання і я вирішила, що треба теж терміново те саме робити. Бо коли ти в такому стресі, не знаєш де ти і що ти, хочеться чимось допомагати, кудись докладати і свої зусилля.
Серія, яку нині створює художниця на благодійний продаж називається «На валізі», адже пані Юлії через війну в Україні довелося продовжити перебування за кордоном.
— Ось моя валіза, я на ній працюю. 23-го лютого пізно ввечері я прилетіла в Туреччину на десять днів відпочинку і пленеру. А наступного дня почалася війна, в Києві у мене чоловік. Довелося лишитися. А що може робити художник? Тільки писати. Звичайно, художники — це така велика родина, а зараз такі страшні часи, то виявилося, що друзів більше, ніж уявляла. Щойно з’ясовується, що у когось складна ситуація, проблема, якась біда, всі збираються і допомагають. Я відчуваю гордість за наших художників, за наших людей, які так підтримують одне одного.
Кожен художник реалізує свої почуття у власний спосіб, роботи пані Юлії напрочуд яскраві й світлі.
— У нас є спільний чат з художниками, і ми весь час обговорюємо цю тему: що має художник створювати під час війни. Може малювати, те що йому до снаги. Якщо хтось може малювати увесь цей біль — нехай малює, але я не можу. У мене немає стільки сили, енергії, щоб такий розпач передавати на полотні. У нас є молода художниця, от вона відображає таку дійсність, яка є, це цілий фронт. Я ж втілюю на картинах всю свою жагу до життя, всю свою вітальну енергію, все своє бажання перемогти, пережити, бажання, щоб ми були знову в своєму мирному світі. Тільки через це можу творити. А все одно мені кажуть, що мої картини з надривом, так би мовити, що вони дуже вітальні, але і трагічні ці квіти. Прокидаєшся і починаєш працювати. Два роки поспіль я працювала в Карпатах сезонами весна-осінь, і все це натхнення, барви наших Карпат, нашого квітучого краю — зараз на моїх картинах. Між іншим, люди купують різні роботи і передусім з бажанням підтримати. Це навіть не про те, щоб мистецтво в хату принести, а для того, щоб підтримати художника і армію нашу.
