Саме офіцери планують операції, приймають рішення в критичних ситуаціях, відповідають за особовий склад і ведуть підрозділи до виконання бойових завдань. Саме таких офіцерів готує…
Збройні Сили України повністю звільнили Київську область. Міста та села, які ще донедавна були під російською окупацією, починають потрохи відходити від жахіття «русского міра». Серед них і містечко Гостомель під Києвом.
Там росія влаштувала справжнє пекло для місцевих мешканців. Переважна більшість вулиць міста, а особливо ті, які йдуть до аеродрому «Антонова», та район склозаводу у Гостомелі сплюндровано рашистами. Практично по всьому місту лежить знищена російська військова техніка.
Будинки, в яких нещодавно сміялись мирні українці та гралися їхні діточки, тепер стоять розваленими й потрощеними. Магазини, місцевий ринок і навіть капличка атаковані кровожерливим ворогом. Подекуди на дорогах ще валяються нерозірвані снаряди, повалені дерева, всі комунікації в місті зруйновані російською ордою.
— Як тільки зайшли окупанти, відразу почали забирати телефони, вривалися в будинки, виламували двері, забирали готову їжу та продукти, били за непокору, — розповідає місцева жителька. — Мого чоловіка кадировці взагалі забрали на третій день окупації й повезли кудись. Просто нагло забрали й усе. Я не можу ніде його знайти, навіть тепер, коли нас уже звільнила наша армія. Це просто катастрофа, не знаю чи живий він ще, — заходиться сльозами жінка.
Обіч зруйнованої хати на дорозі стоїть мешканець міста Петро й дякує українським військовим за визволення від російських нацистів.
— Це справжні нелюди нацистські. Якщо хтось із місцевих багато говорив або просто їм не сподобався, вони його відразу вбивали на місці. Тому ми й сиділи в підвалі весь цей час, а це більше ніж 35 діб, — згадує Петро. — Нереально важко було, запасів їжі толком не було, воду збирали дощову, так її і пили. Рашисти бомбили Гостомель з повітря, розстрілювали артилерією, били мінами кругом по місту. Наші будинки потрощені осколками від снарядів, а будинок моїх сусідів узагалі згорів до тла. На щастя, в ньому нікого не було. Батько сусіда напередодні російського вторгнення помер на Житомирщині, вони й поїхали на його похорони. Можна сказати врятувалися з цього пекла.
Марія Романівна разом зі своєю знайомою радіє, що вдалося вижити в окупації та каже, що заново народились, коли зрозуміла: жахіття війни нарешті закінчилося.
— У Гостомелі дуже багато літніх людей, які жили по підвалах, не пройшли суворі випробування холоду й голоду та, на жаль, повмирали, — розповідає жінка. — Але, слава Богу, нарешті ця нечисть звідси пішла під натиском наших захисників. Українські воїни дали гідну відсіч рашистам. Дякую їм за все! Сподіваюсь, усе швидко налагодиться у місті.
Найбільший роботодавець у Гостомелі до війни — завод з виробництва скла — сьогодні лежить у руїнах. Цей завод, до речі, є одним з найбільших виробників скляної тари для харчових продуктів, напоїв та алкогольних виробів в Україні. Поруйновані виробничі цехи, знищені будівлі заводу й дахи, вибиті шибки, пробоїни у стінах — це все наслідки приходу «русского міра».
Нині життя в Гостомелі поступово починає відновлюватися: місцевим мешканцям привезли їжу, продукти, воду, медикаменти та іншу важливу допомогу. Обіцяють якнайшвидше відновити всі комунікації в місті: воду, газ та електроенергію. Поки що жителі заряджають власні телефони за допомогою генераторів.
Фото Євген Тристан
