У 2002-му — в Берліні. У 2003-му — в Барселоні. У 2004-му — в Афінах. У 2008-му — в Пекіні. У 2012-му — в Лондоні. Його суперники — найсильніші плавці планети. Його арена — олімпійські басейни й відкриті…
Збройні Сили України повністю звільнили Київську область. Міста та села, які ще донедавна були під російською окупацією, починають потрохи відходити від жахіття «русского міра». Серед них і містечко Гостомель під Києвом.
Там росія влаштувала справжнє пекло для місцевих мешканців. Переважна більшість вулиць міста, а особливо ті, які йдуть до аеродрому «Антонова», та район склозаводу у Гостомелі сплюндровано рашистами. Практично по всьому місту лежить знищена російська військова техніка.
Будинки, в яких нещодавно сміялись мирні українці та гралися їхні діточки, тепер стоять розваленими й потрощеними. Магазини, місцевий ринок і навіть капличка атаковані кровожерливим ворогом. Подекуди на дорогах ще валяються нерозірвані снаряди, повалені дерева, всі комунікації в місті зруйновані російською ордою.
— Як тільки зайшли окупанти, відразу почали забирати телефони, вривалися в будинки, виламували двері, забирали готову їжу та продукти, били за непокору, — розповідає місцева жителька. — Мого чоловіка кадировці взагалі забрали на третій день окупації й повезли кудись. Просто нагло забрали й усе. Я не можу ніде його знайти, навіть тепер, коли нас уже звільнила наша армія. Це просто катастрофа, не знаю чи живий він ще, — заходиться сльозами жінка.
Обіч зруйнованої хати на дорозі стоїть мешканець міста Петро й дякує українським військовим за визволення від російських нацистів.
— Це справжні нелюди нацистські. Якщо хтось із місцевих багато говорив або просто їм не сподобався, вони його відразу вбивали на місці. Тому ми й сиділи в підвалі весь цей час, а це більше ніж 35 діб, — згадує Петро. — Нереально важко було, запасів їжі толком не було, воду збирали дощову, так її і пили. Рашисти бомбили Гостомель з повітря, розстрілювали артилерією, били мінами кругом по місту. Наші будинки потрощені осколками від снарядів, а будинок моїх сусідів узагалі згорів до тла. На щастя, в ньому нікого не було. Батько сусіда напередодні російського вторгнення помер на Житомирщині, вони й поїхали на його похорони. Можна сказати врятувалися з цього пекла.
Марія Романівна разом зі своєю знайомою радіє, що вдалося вижити в окупації та каже, що заново народились, коли зрозуміла: жахіття війни нарешті закінчилося.
— У Гостомелі дуже багато літніх людей, які жили по підвалах, не пройшли суворі випробування холоду й голоду та, на жаль, повмирали, — розповідає жінка. — Але, слава Богу, нарешті ця нечисть звідси пішла під натиском наших захисників. Українські воїни дали гідну відсіч рашистам. Дякую їм за все! Сподіваюсь, усе швидко налагодиться у місті.
Найбільший роботодавець у Гостомелі до війни — завод з виробництва скла — сьогодні лежить у руїнах. Цей завод, до речі, є одним з найбільших виробників скляної тари для харчових продуктів, напоїв та алкогольних виробів в Україні. Поруйновані виробничі цехи, знищені будівлі заводу й дахи, вибиті шибки, пробоїни у стінах — це все наслідки приходу «русского міра».
Нині життя в Гостомелі поступово починає відновлюватися: місцевим мешканцям привезли їжу, продукти, воду, медикаменти та іншу важливу допомогу. Обіцяють якнайшвидше відновити всі комунікації в місті: воду, газ та електроенергію. Поки що жителі заряджають власні телефони за допомогою генераторів.
Фото Євген Тристан
