Сьогодні перемогу визначає не лише кількість особового складу чи техніки. Вирішальними стають швидкість передачі інформації, стійкість зв’язку, захищеність даних, ефективність…
Основні тези з інтерв’ю заступника Міністра оборони України Ганни Маляр каналу Радіо НВ щодо інформаційної безпеки.
Ми не боремося за швидкість подання інформації, у пріоритеті у нас – її правдивість
Сучасна війна відбувається не тільки безпосередньо на полі бою. Вона відбувається також і в інформаційному просторі. Втім, якщо порівняти, приміром, Першу й Другу світові війни і війни сучасності, не лише нашу, то в інформаційному сенсі є суттєва різниця. Річ у тім, що раніше у держави була монополія на інформацію. Власне, вся інформація, яку люди отримували, надходила від імені держави. Відповідно, держава мала і механізми впливу на позицію суспільства, а інформація вирішувала державні завдання. Сьогодні держава втратила цю монополію, і інформація державних джерел програє подекуди навіть цивільним журналістам та блогерам. Чому так сталося? А тому, що у державних джерел інформації є декілька фільтрів, через які потрібно пропустити інформацію, перш ніж вона буде доступною суспільству. Тобто, якщо блогер одночасно з нами фотографує один і той самий об’єкт, то він викладе інформацію одразу, а ми – лише пропустивши її через ці фільтри, аби не зашкодити безпеці держави. Тож ми не боремося за швидкість подання інформації, адже в пріоритеті у нас – її правдивість.
80% розвідувальної інформації ворог отримує з відкритих джерел
Нашому суспільству потрібно звикнути до того, що свобода слова в умовах воєнного стану обмежується інтересами оборони держави. Важливо розуміти, що ворог отримує інформацію в основному з відкритих джерел. Ба більше, 80 відсотків усієї розвідувальної інформації отримується саме з відкритих джерел. Тому, якщо нам хочеться подякувати якомусь військовому підрозділу, назвати його, вказати номер, місце його дислокації, ми повинні розуміти, що в цей момент ми допомагаємо ворогу. Ворог одразу ж зрозуміє, де знаходиться цей підрозділ, які сили та засоби має, та чим по ньому доцільніше здійснювати вогневе ураження. Адже, якщо це для нас просто – така-то бригада, то для ворога це – точне розуміння того, чого й скільки вона має.
Вкотре наголошую: не будьте для ворога корегувальником вогню
Коли у нас відбуваються ракетні обстріли чи авіаційні удари ворога, починається конкуренція, і особливо – у різноманітних телеграм-каналах, хто ж скоріше подасть інформацію про їхні наслідки. І ці люди, думаючи, що роблять добру справу, насправді несвідомо працюють на ворога.
Якщо ми називаємо точно об’єкт, по якому влучив противник – до прикладу, якийсь склад, летовище чи інше, то ворог уже знає, що координати обрав правильно, мети досяг. Ще гірше, якщо він не влучив, і в соцмережах одразу ж з’являються радісні дописи про те, що ворог вдарив не туди. Одразу ж противник корегує свій вогонь та все ж таки знищує об’єкт.
Те ж саме стосується переміщення військ. Я розумію, що люди радіють, побачивши наші війська, але не варто це викладати у відкритий доступ. Ми ведемо роз’яснювальну роботу. Вже існує і кримінальна відповідальність за це. Люди вже й самі виправляють одне одного у соцмережах, пишуть, коли не варто розкривати інформацію тощо. Тобто, суспільство вже змінюється, але поки що такі факти, на жаль, ще мають місце. Та часу немає, про інформаційну безпеку потрібно дбати вже – тут і зараз. І тоді інформація з відкритих джерел не зашкодить інтересам безпеки держави та її Сил оборони.
