Розпочавши службу Україні на посаді командира 1-го Волинського корпусу Армії УНР фаховий військовий зріс до служби у Генеральному штабі Дієвої Армії, а в підсумку обійняв посаду Військового…
— Здається, ще вчора сиділи з Жекою за однією партою у військовому ліцеї і нервували на контрольних з історії України. А вже сьогодні він сам створює історію нашої незалежної держави. Історію, розповідаючи про яку, я неодмінно буду згадувати Женю, — каже одногрупник майора Євгена Шаматалюка.
Командир десантно-штурмового підрозділу Євген Шаматалюк зараз перебуває на Харківщині, безпосередньо на бойових позиціях. Тому більшість подробиць воєнних операцій поки що приховані за грифом «секретно». Та навіть ті «скромні» факти, які обережно дозволяють оприлюднити — вражають. Лише за один день підрозділ молодого командира відбив чотири потужні атаки агресора, знищив 30 одиниць броньованої та 60 одиниць автомобільної техніки, чималу кількість особового складу. Окупантам не залишилось нічого іншого, ніж відступити. Окрім того, підрозділ Шаматалюка взяв у полон десяток російських військовослужбовців разом зі зброєю та спорядженням.
Офіцер — родом із невеличкого містечка Тульчина, що на Вінниччині. Він починав війну лейтенантом, заступником командира роти 79-ки. Кордон із Кримом, Волноваха, Слов’янськ, Дмитрівка, ДАП… Географія бойових дій Євгена вражала ще тоді, в лейтенантські роки…
— Наш перший бій відбувся 3 червня 2014-го біля Красного Лиману, де підрозділ потрапив у засідку, ‒ розповідає Євген. ‒ Тоді ми втратили першого побратима — Юрія Власенка. Перша доповідь із цифрою 200… А ти маєш і далі виконувати бойове завдання, не піддаючись емоціям. Розгубленості не було, було розуміння відповідальності за життя підлеглих.
Наприкінці липня 2014-го Євген дістав своє перше поранення. Тоді колона потрапила у ворожу засідку під час розвезення боєприпасів та продовольства між опорниками.
— 28 липня бригада була оточена, — розповідає Євген. — Нам поповнили боєкомплект і продовольство, волонтери привезли засоби захисту. Потрібно було це все передати бійцям. Потрапивши у засідку українські БТРи погнали на всіх парах через посадку, хлопці відстрілювались. Та в якусь мить я разом із товаришем злетів із БТРа. Дивився вслід колоні й радів, що вони прорвались. Поранення ноги, що дістав тоді, не давало нормально рухатись, тож довелось добиратись до наших позицій поповзом. Пізніше вдалось вийти на зв’язок із командиром, десантники нас забрали, українці своїх ніколи не кидають!
— Обійшлось! Шпиталь, лікування і вже восени — знову в строю! — віджартовується Євген, пригадуючи випадок.
Відновившись, Євген зі своїми воїнами відправився в ДАП. А там — нова неймовірна історія. Два наших БТР підбив ворожий танк. В одній із машин був Євген, він зазнав множинних поранень черевної порожнини, та продовжував витягувати людей…
— У БТРі все палало. Хтось допомагав пораненим, хтось відходив від контузії, а хтось — вже не підіймався… В одну мить ми втратили сімох побратимів… Я одночасно хапався за зброю та намагався допомогти хлопцям. Навіть не одразу зрозумів, що теж поранений…
Після — довге та тяжке лікування, кілька складних операцій. Але вижив. Не важко здогадатись, де був Женя вже у 2015-му! Трішки «залатаний» та знову у бойовому строю з побратимами!
Скільки бойових ротацій на рахунку Євгена важко і підрахувати. Десятки тяжких боїв, десь успішні, десь не дуже, але бойовий дух та відважність — завжди на максимальних потужностях!
З лейтенанта Женя «виріс» до Героя України, потужного бойового командира, потиснути руку якому — неймовірна честь!
За якісне виконання поставленого бойового завдання, збереження боєздатності підрозділів, завдання противнику серйозних втрат, Указом Президента України від 26 березня 2022 року майору ШАМАТАЛЮКУ Євгену Вікторовичу присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».
