На превеликий жаль, у фокус ворожих атак потрапили об’єкти національної енергосистеми. Про те, як мінімізувати шкоду від ворожого терору, розповідає кандидат технічних наук, військовослужбовець…
З початком повномасштабного вторгнення рашистів в Україну кавалер недержавного ордена «Народний Герой України» перший сержант Володимир Русецький б’є ворога зі своєю механізованою ротою на одному зі стратегічних напрямків оборони. Воює він у складі рідної бригади вже сім років. Утім, й понині та особливо у ці дні його не перестає вражати безбожний стиль ведення війни кремлівської орди.
«Днями були спроби прорвати позиції нашого батальйону, — розповідає Володимир. — Чесно кажучи, я геть не розумію, на зустріч з яким противником розраховували орки. Бо з тактичної точки зору їхні дії були повним ідіотизмом. Вони двічі висувалися для атаки району оборони мого батальйону не то що бойовим порядком — вони рухалися похідними колонами! В них не було організоване навіть елементарне бойове забезпечення, про яке кожен український командир від командира відділення й вище турбується насамперед!
Видно, їхнє командування нічого не навчили ні Афганістан, ні Сирія, ні тривалі війни на Кавказі, й тим більше наш восьмирічний збройний опір на сході країни. Мабуть, звичка „воювати м’ясом“, не гребуючи жертвами серед своїх та чужих, закріпилася у них чи не на генному рівні. Уявіть: втративши кілька бойових машин на автостраді, вони перегрупувалися й пішли на нас в атаку польовими дорогами… знову похідними колонами! Ну, не дебіли?»
Головний сержант роти каже, що штатний протитанковий підрозділ його батальйону попрацював, неначе в тирі. Що не постріл — то й «радісно» спалахує вражена бронемашина. Орки, що було помітно по їхніх хаотичних діях і маневрах, навіть не розуміли, звідки й чим їх лускають, мов спілі горіхи. Коли в протитанкістів закінчилися кумулятивні ракети до ПТУР, вони почали нищити вже їхній автотранспорт іншими боєприпасами. Саме собою — з аналогічним результатом.
Одначе, група Володимира заздалегідь доставила на визначений рубіж певний запас вогневих засобів. Кожен із хлопців працював як мінімум із двох-трьох видів зброї: гранатометів, кулеметів кількох калібрів, снайперських гвинтівок, станкового гранатомета, СПГ тощо. Вони нищили та вводили ворога в оману щодо своїх сил майже місяць! Доти, доки не виконали поставлене командуванням завдання. На основні позиції група повернулася без втрат, маючи лише одного легко пораненого. Недержавний орден Народного героя Русецький отримував у Сумах із рук колишніх безпосередніх командирі, офіцерів на позивні «Бахмат» і «Лівша» (на фото).Довідково. Нині головний сержант роти Володимир Русецький пішов воювати з третього курсу хмельницького вишу у 2015 році. Має серйозний досвід бойових дій під Авдіївкою та на Світлодарській дузі. До призначення на нинішню посаду був стрільцем, кулеметником, навідником ЗУ-23-2, командиром відділення. Володимира нагородили недержавним орденом «Народний Герой України» після низки боїв під Авдіївкою. Одного разу його з п’ятьма побратимами командир роти на позивний «Бахмат» висунув у секрет попереду основних позицій роти на кілометр. Ворог секрет вирахував, й близько чотирьох годин атакував хлопців, б’ючи по них з усіх калібрів.
«Друга армія світу» — це дійсно міф, — продовжує розповідь Володимир. — До зіткнення з нами цю довжелезну бронеколону вже побила наша арта і штурмова авіація. Ну, а все, на що горе-командири орків спромоглися після ганебного розгрому цієї колони — так це передбачувано вдарити по мирному населеному пункту обабіч уже змінених позицій батальйону крилатою ракетою (на фото). Але й тут їм, чесно кажучи, не дуже поталанило. Так вони і гатять по нас здалеку — бо воювати грамотно не вміють, а нас, м’яко кажучи, бояться…»
Фото автора
