Вісім таких спільнот адміністрував мешканець Черкас, якого суд визнав винуватим у перешкоджанні законній діяльності Збройних Сил України в особливий період та призначив п’ять…
Сергій Сич обороняє та звільняє Харків уже вдруге. Вперше — у масових зіткненнях місцевих патріотів у 2014 році з російськими та проросійськими біснуватими. Нині ж його підрозділ тероборони виконує бойові завдання у складі окремої механізованої бригади імені отамана Івана Сірка.
Сергія побратими поважають не тільки за його, без перебільшень, лицарські людські якості. Він — тонкий знавець стрілецької зброї й найкращих світових тактик бою в населених пунктах, лісовій та гірській місцевості тощо. Останні тижні видалися для нього дуже лихими. 10 березня він «святкував» своє 50-річчя в морозному лісі на бойовому завданні. А потім він з побратимами прийняв декілька важких боїв.
Ми процитуємо розповідь про один із них самого Сергія, оскільки в ній нема чого відняти чи додати…
«Кілька днів тому на одній з околиць Харкова сталося шалене боєзіткнення. Орки атакували наш передовий лісовий опорник із самого ранку й до полудня. Танки заходили з різних флангів, танки з піхотою брали наших хлопців у кільце, била по них і ворожа арта. Але ж хлопці трималися міцно та огризалися жорстко. І наші єгерські дрони «Паляниці» літали туди без перепочинку, коригуючи вогонь уже нашої арти…
Врешті-решт переважним силам орків таки вдалося роздовбати з танків впертий український опорник. Зв’язок із ним перервався, i ми вже схилили голови… Одначе — диво! Наші вижили, укрившись від снарядів де змогли, та спромоглися вийти на зв’язок. Відразу ж наша арта розійшлася до небес та відігнала виродків у стійло. Тих наших побратимів, хто спромігся піти на зустрічний прорив, евакуювали одним бусиком — туди дістатися міг тільки він. Вивезли більше десятка всяко контужених хлопців.
На базі прояснилося, що в іншій частині зруйнованих позицій залишилися у повній ізоляції кілька наших загиблих та важких «трьохсотих». Негайно вирішили повернутися й відбити всіх наших — ми не рашики, своїх не кидаємо. Коли до нас підтягнулися підкріплення, ми буквально на капоті автівки накидали шалений і нахабний, але класний план, який нам затвердили. Дві групи на автівках зірвалися в бік опорника й орків. І ми зайшли в руїни, й попри лютий вогонь орківських танків та арти відшукали всіх хлопців, витягнувши як поранених, так і загиблих побратимів до своїх.
У тому лісовому бою класно й нестандартно та без втрат зіграла «збірна команда» підрозділів бригади імені кошового отамана Івана Сірка, єгерів та «пташок» групи Падре, батальйону «Ветерани АТО» та нацгвардійців. Ми відмінусували в орків купу бойової техніки та живої сили.
Так закінчився цей «заміс», у якому без втрат класно й нестандартно зіграла «збірна команда» підрозділів бригади імені кошового отамана Івана Сірка, єгерів та «пташок» групи Падре, батальйону «Ветерани АТО» та нацгвардійців. За розвідувальними даними, орки підтверджено заплатили за втрачених нами побратимів одним знищеним і двома підбитими танками, двома ушкодженими й одною знищеною БМП, кількома розтрощеними мінометами, й до 50 орків в мінусі. Гарна робота. Героям слава, та вічна пам’ять полеглим!
Є ще одна непогана новина. Під час боєзіткнень спеціальна група Падре втратила в цьому замісі бусик, квадрокоптер, два тепловізори та інше цінне для бою майно. Ми сказали — та бic із ним, головне, що людей врятували. Утім, не минуло й доби, як ветерани з організації «Митцi» та #СергiйПритула передали єгерям новий дрон ЕБАШ-Р. Він вже працює й мститься найточнішими розвідданими за хлопців. Все буде Україна!
Наприкінці нашої бесіди Сергій додав, що ми з перших днів навали переграємо орків по всіх складових війни. Вони не знають місцевості, не розуміють наших людей та їхньої потужної мотивації. Не «доганяють», що навіть наші старенькі жінки й діти — проти них воїни — це вже не кажучи про дієздатних чоловіків. Тепер кожен українець на ненадовго захоплених територіях — і розвідник, і партизан. Земля горить і горітиме під ордою у прямому та переносному сенсах аж до всіх наших законних кордонів…
Фото автора й з архіву Сергія Сича
