У Києві суд визнав винним заступника директора приватного коледжу за схему виготовлення фальшивих довідок про навчання в аспірантурі для військовозобов’язаних. Вирок ухвалив Солом’янський районний суд…
Російські окупанти кинули на Маріуполь всі найбоєздатніші сили. Місто перебуває під блокадою окупантів. Нелюди обстрілюють житлові будинки, школи, дитсадки. Але ворогу й досі не вдається взяти місто, адже українські військові продовжують чинити запеклий опір. Зокрема, у самому пеклі продовжують героїчну боротьбу та мужньо тримають оборону під постійним вогневим впливом переважаючих сил противника воїни окремої бригади морської піхоти, якою керує полковник Володимир Баранюк.
У військового чималий бойовий досвід і особисті рахунки з ворогом. Його війна почалася в Криму у 2014 році. На той час Володимир Баранюк був заступником командира 1-го окремого батальйону морської піхоти у Феодосії. Саме його підрозділ продовжував свій беззбройний опір навіть тоді, коли багато представників МВС і СБУ, інших силових структур перейшли на бік інтервентів.
19 березня 2014 року феодосійські морпіхи звернулися до командування ЗС України та української влади щодо конкретних директив для дій у ситуації, що склалася. Але всю відповідальність за подальший розвиток подій було покладено на них, на кожного матроса і офіцера, бо ніхто не хотів бути тим, хто перейде Рубікон…
У зв’язку з тим, що командира батальйону Дмитра Делятицького і заступника командира по роботі з особовим складом Ростислава Ломтєва російські військові вивезли на гелікоптері в невідомому напрямку, командування батальйоном прийняв на себе тоді ще майор Баранюк.
— Зранку 24 березня 2014 року російські війська за підтримки двох вертольотів Мі-24 взяли штурмом нашу частину. БТРом вибили ворота, з вертольотів спустили ще військових, блокували будівлю. Класика, одним словом. Ворог використовував світло-шумові гранати і вів стрілянину бойовими набоями, хоча знав, що ми без зброї, оскільки напередодні її під тиском росіян опечатали на складах. Тож ми залишилися з голими руками проти добре озброєного загарбника, — пригадує Володимир Баранюк.
Незважаючи на це, морпіхи вступали в рукопашний бій, але марно. Всіх, хто чинив опір, брали в полон.
— Спочатку я намагався з ними говорити, бо ті, хто приїхав, за їхніми словами, «охороняти» нас — це люди, з якими ми багато років співпрацювали. Казав їм: «Хлопці, що ж ви робите?», але хіба можна вести діалог з тими, хто свідомо готовий виконувати злочинний наказ і наставляти зброю на вчорашніх «друзів»? Внаслідок таких «переговорів» мене збили з ніг, одягнули наручники, трохи «попригали» зверху, зламавши пару ребер і на додачу «приклали» по голові автоматом, — поділився спогадами морпіх.
26 березня взятих у полон морських піхотинців було звільнено. І вони разом з іншими українськими військовими, які залишилася вірними присязі, двома колонами виїхали на материкову частину України.
Наслідки кримських подій залишилися не тільки шрамами на обличчі Володимира Баранюка, вони глибоко засіли у свідомості й набатом били про те, що росія — підлий ворог, з яким рано чи пізно доведеться зійтись на полі бою.
І вже за декілька місяців військовослужбовці батальйону у складі ротної тактичної групи, яку очолив Володимир Баранюк, відправились на схід України.
— Нашим основним завданням тоді було утримати населений пункт Гранітне. Адже там був міст, хоча й наполовину підірваний, але ним могла рухатися техніка. Крім того, біля нього були броди, якими противник міг пересуватись і розвивати наступ, — розповів комбриг. — Варто зауважити, що ворог там себе почував досить вільно і робив усе, що йому заманеться, адже підрозділ, який я міняв, не мав належного озброєння. Моя ж ротна тактична група була добре оснащена. Ми мали і танки, і протитанкові установки, і безпілотні літальні апарати, і снайперський підрозділ, і розвідувальний підрозділ, і безпосередньо роту морської піхоти. Крім того, були офіцери-артилеристи, які могли коригувати вогонь противника. Мені додали батарею 2С3, яка дуже нам допомагала. Тобто мали гарні можливості для протидії противнику. Що ми й робили — надавали загарбнику по руках, щоб не почував себе господарем.
Сьогодні завдяки професіоналізму полковника Володимира Баранюка Маріуполь продовжує бути українським містом. Завдяки офіцеру підпорядковані йому підрозділи не допустили прориву своїх бойових порядків та захоплення міста.
Особовий склад бригади разом із підрозділами НГУ, Тероборони та іншими підрозділами перейшов до кругової оборони. Ворог щодня звірствує і обстрілює українське місто зі всієї наявної у нього зброї — ракет, важкої артилерії, авіації… Проте морські піхотинці під керівництвом командира бригади не здаються і продовжують вести активні бойові дії, щоб звести всі плани окупантів нанівець. Боротьба триває. Українські морпіхи запевняють, що не пробачили Крим, і поки живі, не здадуть Маріуполь.
За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі командиру окремої бригади морської піхоти полковнику Володимиру Баранюку присвоєно звання Герой України з врученням ордена «Золота Зірка».
Слава Героям!
