У війську вже є багато цифрових систем. Але їхня ефективність залежить не лише від розробників. Навіть найкращий інструмент не працює сам по собі — його треба…
Під час облаштування укріплень своєї позиції бійці місцевого підрозділу Тероборони знайшли на Київщині останки німецького солдата. Історично та географічно ця місцина відома як «Київський шлях». Тисячу років тому він з’єднував місцеві поселення з Києвом та Білгородом (нині відоме вже, мабуть, усій Україні смт Білогородка). Як говорять місцеві захисники, від старожилів вони знають, що під час німецької окупації десь у цих місцях партизани вбили загарбників. І ось, 80 років по тому, обороняючи рідну землю від інших рашистів, сучасні воїни знаходять останки тих, хто вже колись мріяв побудувати тисячолітній рейх і панувати на наших землях!
У вересні 1941 — листопаді 1943 року в цих краях дислокувалася танкова частина Вермахту. І нині, вісім десятиліть по тому, орди завойовників знову пруть на Київ, тільки — вже не із Заходу, а зі Сходу. Перевертаються в домовинах та братських могилах ті, чиї онуки сьогодні паскудять їхню пам’ять, йдучи війною на Україну. Спокійно кладуть убік кістки завойовника з минувшини тероборонці, готуючи свої шанці для зустрічі тих, чиї останки, можливо, так само через багато десятиліть, випадково знайдуть їхні онуки. Та родичі тих, хто поклав і ще покладе свої голови за амбіції фюрерів різних націй та мастей, можуть бути спокійними: українці — народ щирий та цивілізований, мертвим мститися не буде. Не пустить на свою землю, залишить у ній, це — правда, але згодом усе ж по-християнськи поховає навіть останки ворогів. Що ж робити, якщо на словах «русские своих не бросают», а насправді — навіть не хочуть забирати трупи тих, хто помер за дурнуваті ідеї кремлівського фюрера…
