У Києві суд визнав винним заступника директора приватного коледжу за схему виготовлення фальшивих довідок про навчання в аспірантурі для військовозобов’язаних. Вирок ухвалив Солом’янський районний суд…
Південь України, Миколаївська область. Навколо розкинулись безмежні поля, на яких у мирний час українські фермери вже б мали сіяти пшеницю, ячмінь, кукурудзу та інші злаки. Але через російську збройну агресію, замість тракторів тепер тут їздять танки, а на полях з’явились червоні таблички: «Увага! Міни!»…
Уздовж доріг часто зустрічається знищена російська техніка з латинською літерою «Z». Це все, що залишилось від колон російських окупантів, яку знищила вогнем артилерія окремої десантно-штурмової бригади ДШВ ЗС України.
На деяких машинах ще збереглися таблички з написом: «ЛЮДИ». Утім, коли спілкуєшся з місцевими мешканцями щойно визволених українських населених пунктів, починаєш сумніватися, — а чи «ЛЮДИ» вони взагалі?..
Розповідає мешканка одного з щойно звільнених населених пунктів Миколаївської області пані Катерина М.:
«Перед тим, як увійти в наше село, вони нас обстріляли. Кілька снарядів розірвалось посеред вулиці, кілька взагалі потрапили у дитячий садок. Будівля садочка геть потрощена… З початком війни садочок закрився, тому ні діточки, ні вихователі, на щастя, не загинули. Я сама мама двох дітей. Навіть страшно уявити, що б було, якби ми привели нашу малечу туди… Досі моторошно, як про це думаю…»
— Потім фашисти увійшли в село…
— «Фашисти»? — перепитую я свою співбесідницю.
«Ну, не ті фашисти, звичайно, а руські та кадирівці, увійшли. Просто таке враження склалося, як у фільмах про Другу Світову війну, коли показують про гітлерівську окупацію. Тож ми їх тут і називаємо „фашисти“. Коли зайняли село, то першим ділом пограбували всі магазини, школу, винесли офісну техніку, комп’ютери, все цінне. Горіти їм у пеклі!»
«Потім пішли по хатах. Усе переривали, трощили підлогу, шукали зброю, забирали мобільні телефони, і взагалі, все що їм сподобалось. При чому пояснювали: «Мы вас освобождать пришли». А мій батько їм кажемо: «Від чого освобождати? Від нашого життя?»
«У селі знайшлась одна потвора, з місцевих, яка стала рашистам видавати, де проживають учасники АТО/ООС, патріотично налаштовані громадяни. І мого чоловіка також забрали. Як був у хаті у капцях, спортивних штанах і футболці, так і потягли на мороз».
«Усіх, кого вони затримали, повели в поле за селом. Багатьох хлопців били. Поставили на коліна, зв’язали скотчем руки».
«Ми — жінки, мами, сестри, тих, кого вони забрали, були поруч, просили, благали, щоб відпустили, чи хоч дозволили теплі речі одягнути, бо ж березень, ще холодно. Вони нервували, стріляли в повітря, махали автоматами. Ну, точно, як фашисти, коли в 1943 році в українських селах каральні акції проводили…»
«Було дуже страшно… Плач по всьому селу стояв. Усю ніч їх отак у полі тримали. Думала розстріляють наших хлопців. А на ранок рашисти заметушилися. Десь почулася стрільба. Забігали у паніці. Зброю кидали, форму, знову забігали до хати, шукали цивільний одяг».
«І тут я зрозуміла: та вони ж відступають! Геть з села тікають! Наші, Збройні Сили України підходять! І їм вже було не до затриманих. Тікали так, що кидали і своє майно, і награбоване. Але головне, що наші вчасно підійшли і врятували хлопців із села».
Зокрема, оточивши село з флангів, в нього зайшли підрозділи окремої десантно-штурмової бригади ДШВ ЗС України. Був короткий бій, в результаті якого сили противника були знищені. Також під час цієї операції десантники захопили озброєння та військову техніку, відповідні документи тощо.
Окрім цього, затримали та передали співробітникам СБУ місцеву мешканку, яка за 1000 рублів зливала окупантам адреси учасників АТО та патріотично налаштованих громадян.
Ось лише один із маленьких епізодів великої війни за свободу і звільнення України від російських окупантів.
Ми переможемо російську нечисть!
Слава Україні!
Слава ДШВ!
Джерело: служба зв’язків з громадськістю окремої десантно-штурмової бригади ДШВ ЗС України
