Зрештою, поновитися на службу вдалося всього за чотири дні завдяки спрощеному алгоритму в Армія+. Про це військовослужбовець 23-го штурмового полку «Р.У.Г» 2 корпусу «Хартія»…
Здається, навіть війна не здатна позбавити українців від схильності до гіперболізованої самокритики, або, як кажуть, «непозбувної бентеги».
Жорстокий спротив окупантам, щоденні подвиги військових і цивільних, тисячі яскравих та героїчних постатей, вчинків, що надихають, мали б остаточно упевнити песимістів у тому, що український народ об’єднаний, як ніколи, і вже точно ані трохи не гірший від тих, кого ми називаємо «цивілізованим світом».
Проте, виглядає так, що цього замало, аби позбавити окремих упертюхів від звички розшукувати, культивувати і розносити світами месиджі щодо нашої меншовартості. Зламати цю звичку не змогла навіть сила, з якою ми долаємо супер- важкі випробування.
На третій тиждень війни посполиті соцмереж обтрусилися і відновили полеміку про «поганих» українців.
Ось теми, які їм тепер «сверблять»: чоловіки, які тікають від війни за кордон; чиновники територіальних центрів комплектування, які за гроші «відмазують» від служби; спекулятивні «накрутки» на товари і послуги; наявність «ватників» і «п’ятої колони» у наших лавах; політики-запроданці; погане ставлення до біженців і, навпаки, — «не така» поведінка біженців в країнах ЄС.
А ось типові реакції на ці теми: одні пишуть «от що ж ми за нація така, в країні війна, а у нас дезертири щодень тікають за кордон!?» Інші підливають: «а у військкоматах за хабарі від армії відмазують», «гуманітарку» розкрадають«, «бариги ціни попіднімали». І вінець дискусій: «А от у Польщі (Німеччині, Британії, Литві, Франції тощо), народ не такий, там так не роблять…»
Читали таке, правда!?
З генераторами таких тез сперечатися важко, крізь броню стереотипів раціональним аргументам пробитися важко. Але є один перевірений прийом, який досить добре прочищає мозки «всепропальщикам» і знижує градус самокритики в крові до адекватного рівня.
Є такий телесеріал — «Війна Фойла» («Foyle’sWar» — анг.). Ця стрічка, знята у Великій Британії, розповідає про роботу поліцейського у часи Другої світової війни. Головний герой, детектив Крістофер Фойл, розслідує цивільно-військові злочини, у них фігурують: чиновники, які за хабар «відмазують» від служби в армії; дезертири; мародери; «п’ята колона»; спекулянти; «вата»; панікери-«всепропальщики»; зрадники; прогерманські політики та трохи пересічних злочинців. Більшість справ, що потрапляють до рук детектива Фойла, так чи інакше пов’язані з поточною війною, сюжетні лінії знайомлять з проблемами біженців з інших країн, з конфліктами між евакуйованими і місцевими, з тертями військовослужбовців і з надто гарячою теробороною.
Сучасний український глядач легко побачить безліч аналогій із нашим поточним моментом, зокрема позитивних — і буденний героїзм пересічних людей, котрі щодня роблять максимум можливого для спільної перемоги, і безпафосний патріотизм.
Що важливо: британці вважають цей серіал однією з найкращих художніх робіт за історичною точністю відтворення духу тієї епохи (хто читає англійською — легко переконається).
Простий перегляд цієї стрічки засвідчує, що насправді проблеми нашого суспільства не є унікальними, навіть найстаріші демократії не позбавлені від них. Тому не варто самих себе принижувати якоюсь особливою «українською недосконалістю». «Люди» і «людиська» є в кожної нації. Покидьки є в кожному суспільстві, але у демократичному вони у меншості. Покидькам тут не місце.
Україна — демократична європейська країна. Ми — такі ж, як і мешканці будь-якої європейської демократії, зі схожими ґанджами і зі схожими достоїнствами. Ми, українці, нічим не гірші та нічим не ліпші, ніж інші народи світу (за виключенням росіян, але тут окрема «історія хвороби», і ми її зараз лікуємо).
Вирощувати з купки дрібних негідників великий портрет сучасних українців — справа деструктивна. Ба більше, грає на користь нашим ворогам. Так, з цими негідними явищами треба боротися і знищувати. Але не треба підлість одиниць перетворювати на властивість мільйонів!
Тому ми повинні відкинути сумніви у собі самих і продовжувати боротьбу, бити ворога і тримати стрій. Проливати сльози і впадати у «непозбувну бентегу» будемо після перемоги. Зараз на це немає ні часу, ні ресурсів.
У нас крута армія, у нас горді люди, і разом ми обов’язково переможемо!
Слава Україні та її Збройним Силам!
