На цьому в коментарі АрміяInform наголосила військовослужбовиця Юлія, яка сама нещодавно уклала такий контракт у 81-й окремій аеромобільній Слобожанській бригаді Десантно-штурмових військ ЗСУ….
За великим рахунком, нікому не цікаві ні біографія, ні його вибачення, адже жодному слову зрадника вірити не варто. Втім — ось вона, стисла історія однієї зради — середньостатистична історія кримського зрадника, колишнього українського офіцера Ігоря Руденка, який вчора своїм виступом відкрив брифінг військовополонених в агентстві «Інтерфакс-Україна».
Свою зраду, як і більшість йому подібних, він пояснює меркантильними інтересами. Мовляв, спокусився на «золоті гори», обіцяні кремлем. Високі зарплати, низькі ціни, житло тощо. Натомість зрадники у Криму отримали все з точністю до навпаки: підвищення цін на продукти, пальне та геть усе, про що не згадай. А ще — цілковите презирство з боку російських офіцерів, які інакше як зрадниками і сепаратистами їх не називали. Та й перевестися служити з Криму на материк їм не дозволили.
Військовополонений підтверджує той факт, що російські офіцери заздалегідь знали про вторгнення в Україну.
— Підготовка нашої бригади у січні-лютому була дуже серйозною, — говорить Руденко. — Постійні перевірки боєготовності, навчання з бойовою стрільбою, завантаження повного БК у бойові машини. Тільки строковики могли не здогадуватися про це, а офіцери розуміли.
Ще — по строковиках. Руденка наче дивує той факт, що вони виявилися неготовими до ведення бойових дій, і тут він наче відкриває для себе й слухачів те, що солдати строкової служби, можливо, навіть автоматів у руках не тримали й не стріляли з них. Це свідчить як про те, що путін насправді відправив строковиків на вірну загибель, як гарматне м’ясо, так і про неготовність так званої другої армії світу до реальної сухопутної війни.
Також полонений підтверджує факти використання мирного населення як живого щита під час бойових дій.
— Якщо путін каже, що російські військові не стоять за мирними громадянами, це не так, і вперше я у цьому переконався у 2014 році, коли за периметром нашої бригади у Перевальному стояли «зелені чоловічки», і всюди були мирні мешканці, — розповідає військовополонений. — Потім, у Новій Каховці, наш гаубичний дивізіон вів вогонь зі стадіону, навколо якого були житлові будинки мирних мешканців…
Підтверджує Руденко і вбивства місцевого населення.
— Я бачив, як розстріляли з автоматів цивільну машину. Там була жінка, а за кермом — її син. Розстріляли тільки тому, що вони їхали і не зупинились…
Одразу ж після першого залпу кримського дивізіону окупантів накрили смертоносним вогнем українські міномети та «Байрактари», що вселяють містичний жах у душі росіян.
За два дні, на шляху до Херсона, колони цієї бригади були розгромлені під Баштанкою. Руденко й ще близько 10 вцілілих військовослужбовців переховувалися у лісопосадці, поки не здалися озброєним рушницями місцевим мешканцям. Після цього цілком очікувано вони масово прозріли й просять своїх співвітчизників і співслужбовців не вірити путіну, повертати зброю проти тих, хто їх посилає в Україну та не нести смерть українському народу, серед якого вони не побачили ані нацистів, ані якихось міфічних нацбатальойнів. Звернення — це непогано, втім, не забуваймо й про ціну слів зрадників, адже, як відомо — хто зрадив один раз…
