Самовільне залишення військової частини не припиняє військову службу. Водночас період СЗЧ не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому…
Олег Дмитрович на псевдо «Вчитель» у мирному житті навчав старшокласників двох дуже важливих дисциплін — «Захист України» та «Трудове навчання». Каже, за роки роботи у школі виховав чимало достойних українців, які нині боронять країну від московських загарбників.
— На своїх заняттях я не втомлювався повторювати учням, що кожен українець мусить досконало володіти військовою справою, аби могти захистити свою Батьківщину у протистоянні з нашим одвічним ворогом — Московією. А ще, повинен бути працьовитим, гарним господарем та вправним майстром своєї справи, щоб розбудовувати Україну.
Захищати країну «Вчитель» навчав сумлінно: і на полігони возив, і стріляти вчив, і укриття та вогневі позиції облаштовувати. А головне — показував школярам власний приклад мужності. У 2014 році одним із перших добровільно пішов воювати у складі 92-ї механізованої бригади.
— Коли прибув у частину, я одразу розповів командуванню про свій бойовий досвід в Афганістані. Там виконував різноманітні завдання у складі розвідувального підрозділу, тож у 92-й мене теж відправили в розвідку.
«Вчитель» розповідає, що за півтора року у бригаді разом із побратимами успішно виконав чимало цікавих бойових завдань. «Язиків» брали, засідки, диверсії влаштовували, плацдарми захоплювали…
Після демобілізації Олег Дмитрович повернувся до вчителювання в рідну сільську школу й із ще більшим завзяттям продовжив навчати школярів захищати Вітчизну. Відкинувши марнування часу на стройову підготовку, він передавав юнакам новий здобутий у боях досвід, закликав готуватись і попереджав, що повномасштабна війна з РФією — не за горами…
І він мав рацію! Та коли 24 лютого чоловік знову їхав до районного військкомату, то був уже не один. Поруч зі своїм вчителем їхало чимало колишніх учнів — випускників школи, серед яких і син. Хтось вирушив на фронт у бойові бригади, хтось — у підрозділи територіальної оборони. «Вчитель» запевняє, куди б не потрапили хлопці, щодо їхньої підготовки — абсолютно спокійний.
— Мої хлопці — це справжні сини України. Вони навчені, морально підготовлені, фізично загартовані. Я впевнений, у боях із загарбниками вони покажуть себе як вправні, хоробрі воїни. Як це показують щодня тисячі захисників України.
Чоловік нині воює на Донеччині, у лавах славетної механізованої бригади імені Костянтина Острозького. А в рідному селі на Полтавщині Олега Дмитровича з перемогою чекають чотири маленькі внучки й ціла купа школярів, яких треба навчити захищати Україну. Цього разу служити «Вчитель» потрапив у піхоту, бо в бригаді вирішили, що вже застарий для розвідки. Та воїн запевняє, що не важливо, у складі якого з підрозділів знищувати ворогів. Головне — знищити їх усіх. Аби діти й онуки жили у вільній, незалежній, демократичній, а головне — ВЛАСНІЙ країні!
