Самовільне залишення військової частини не припиняє військову службу. Водночас період СЗЧ не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому…
Як відомо, найвеличніші кораблі радянського флоту сходили з найбільшої верфі України — Чорноморського суднобудівного заводу (стара назва — завод імені 61 комунара), який розташовувався у Миколаєві. Та чи могли тоді здогадуватися українські корабели, що частина з них візьме участь у війні проти України? Що з них випускатимуть ракети по наших мирних містах і селах? Певно, що ні.
Більшу частину свого життя пропрацював механіком на миколаївській верфі корабел Юрій Кахутенко. Нині він пенсіонер, разом із дружиною проживає у передмісті Одеси. У своєму коментарі для французької газети Le Monde він зазначив: «Я ніколи не думав, що ці кораблі стрілятимуть у нас».
Перш за все мова йде про ракетний крейсер «Москва» проєкту 1164, який був сконструйований та зібраний на потужностях миколаївського заводу. Спочатку він входив до складу Чорноморського флоту СРСР, а нині є флагманом російського ЧФ. До слова, це саме той «русский военный корабль», який атакував захисників острова Зміїний та був гучно посланий ними у відомому напрямку.
Довжина крейсера «Москва» — 186,4 м, ширина — 20,8 м, екіпаж — 510 людей. На озброєнні має артустановку АК-130, шість зенітних артустановок АК-630, по вісім пускових установок ПКР П-1000 «Вулкан» і ЗРК С-300Ф, два ЗРК Оса-МА, дві торпедні апаратні калібру 533 мм, вертоліт Ка-27.
Ще два ракетні крейсери РФ («Варяг» і «Маршал Устинов»), які нині базуються в Середземному морі, також були сконструйовані та зібрані на потужностях миколаївського заводу.
Рівняння на «Кузю»!
Хотілось би вірити, що всі вони візьмуть приклад зі свого побратима крейсера «Адмірала Кузнєцова», більш відомого як «Кузя». Більшого патріота України в тилу у ворога варто пошукати.
Свого часу, під час «Кримської кризи» на початку 90-х років, РФ викрала цей корабель з українського Севастополя й включила його до свого Північного флоту. За своїми ТТХ здатен нести понад 50 літальних апаратів (28 літаків і 24 вертольоти), мав на озброєнні крилаті протикорабельні ракети «Граніт», зенітний ракетний і ракетно-гарматний комплекси «Клинок» і «Каштан».
Поки москалі тішилися, що розжилися єдиним авіаносцем у складі своїх ВМФ, «Кузя» доводив, що аж ніяк не налаштований служити тим, хто його нахабно вкрав і поволік від рідних берегів до далекої Півночі, певно, лякати білих ведмедів.
Як і годиться справжньому патріоту України, він не стояв без діла. Наприклад, зрідка виходив у навчальні походи, виконував тренувальні польоти палубних літаків. Не збивши жодного ворожого літака, загубив кілька російських. Також «Кузя» добряче підкоптив небо над Баренцевим морем, та й не тільки. А варто йому було вирушити в далекий похід до берегів Сирії, він спромігся пустити на дно два власні літаки. Коли авіаносець повернувся у вимушену «рідну» гавань і став на ремонт, то спробував покінчити життя самогубством і мало не пішов на дно від аварії плавучого доку. Ще б пак! Як тут не зневіритись у власній могутності, коли з тебе зробили найбільший контейнер для сміття. Річ у тому, що чверть століття тому хтось докумекав за невелику матеріальну винагороду приймати сміття та токсичні відходи у величезні трюми. Адже для Мурманська, де базувався «Кузя», як і для кожного великого міста, досить гостро стояла проблема утилізації сміття. А якщо порахувати скільки втюхано грошей на ремонти, з яких горе-авіаносець практично не вилазив, то можна припустити, що він коштував росії щонайменше двох нових кораблів. Але, як кажуть московити, то «вопрос престижа».
Таким чином «Кузя» став справжньою карою Божою для відсталої недоімперії.
