Йдеться вже не просто про окремі пожежі на нафтопереробних заводах (НПЗ), а про послідовне виведення з ладу виробничих потужностей, порушення…
У шістнадцятий день війни у Вінниці стали на весільний рушник військовий медик та волонтерка — Іван Панянчук та Ольга Іващук. За її жіночими плечима — сотні поїздок до району бойових дій, на його рахунку — десятки врятованих життів. І хоча більшість свого часу останніми роками вони проводили на сході України, зустрілися в рідному мирному Теплику на Вінниччині.
— Возили хлопцям гуманітарний вантаж, — розповідає наречена. — Всюди була, а от Івана я там не зустріла. Вже коли повернулася додому. Так мало бути. Зараз відчуваю гордість, ейфорію, щастя!
Через тривожні сирени реєстрацію шлюбу переносили двічі. Обітницю молодята давали у Прозорому офісі. Без музики та свідків.
Молодята зробили свій вибір у нелегкий для нашої країни й кожного українця час свідомо. Така вже в українців жага до життя, що нині, коли чимало з нас гине, ще більше народжується та створює нові сім’ї, аби народжувати й надалі!
— Поштовх дала війна, — зізнається Ольга. — Взагалі-то ми й планували в цьому році одружитися, але не на початку року. Зараз усе відбувається стрімко, тож і ми вирішили не зволікати.
Натомість наречений Іван каже, що побратися під час війни вирішили, аби «розфарбувати» сірі будні. Через це й не вдягнув військовий однострій, обравши вишиванку. Звикнувши за 6 років участі у бойових діях до реалій військового життя, Іван каже, що замість медового місяця у них буде медовий день. Та й то добре! Решта приємних моментів — після перемоги!
