Саме цей бомбардувальник є носієм ракет типу Х-22, якими країна 404 постійно обстрілює Україну. Традиційно, АрміяInform дізналася, як на болотах…
Він народився та ріс у Радянському Союзі, з 1991 по 1998 рік служив у РФ, але нині захищає незалежність України на сході.
Заступник командира роти з морально-психологічного забезпечення, тимчасовий виконувач обов’язків командира взводного опорного пункту майор на позивний «Ультрас» розповів про своє життя до війни.
— В Україну я приїхав у 1998 році після того, як звільнився з лав армії РФ. Якщо чесно, то до 2014 року взагалі не зважав на політику, займався підприємницькою діяльністю та був лідером ультрас кіровоградської «Зірки». Був відверто шокований, коли в січні 2014 року мене затримали й посадили в СІЗО нібито «за вчинення хуліганських дій під час Народного Віча на кіровоградському Євромайдані». Певно тому, що для багатьох ультрас — це якісь правопорушники чи бандити. Але насправді все далеко не так. Зазвичай — це люди з високим рівнем національної свідомості, які мають мужність мати свою думку і висловлювати її вголос, — пояснює військовий.
Невдовзі після того «Ультрас» пішов на війну. Чоловік потрапив до окремої артилерійської бригади, де виконував завдання щодо доставки боєприпасів в бойові підрозділи.
— Підрозділи нашої бригади брали участь в обороні Дебальцівського плацдарму, працювали на 128-му бригаду. Тоді були перші втрати, а влітку 2015 року під час виконання завдань на Луганському напрямку я був тяжко поранений і мусив повернутися додому з інвалідністю, — пригадує «Ультрас».
Рік на «гражданці» тягнувся, мов вічність. Чоловік розумів, що його життя назавжди змінилося, тому почав шукати можливість повернутися до війська з травмою. Завдяки власній наполегливості та допомозі тодішнього командувача ОК «Південь» генерал-лейтенанта Анатолія Сиротенка йому це вдалося. Щоправда, посада у військкоматі не влаштовувала бойового офіцера, тому він протягом 2 років відкомандировувався до окремої мотопіхотної бригади, куди у 2020 році йому нарешті вдалося перевестися.
Про початок повномасштабного вторгнення «Ультрас» говорить з відвертою агресією і злістю.
— Я сам росіянин й добре знаю безпринципність їхніх лідерів, які абсолютно не відчувають землі під ногами. І те, що Путін дебіл — зрозуміло, але бісить мовчання народу, який, мов стадо баранів, не робить нічого у той час, як вбивають їхніх чоловіків, синів, братів. Все відбувається за тим же принципом, що і в 1994 році в Чечні — тоді вони поклали пацанів, які нічого не вміли, їх кинули на заслання, як скотину. Сьогодні роблять те ж саме. Ми бачимо розгубленість в їхніх очах, сльози, чуємо мольби про пощаду, але де у цей час їхні батьки? Створюється враження, що вони мовчать і бояться тих кийків більше, ніж смерті своїх дітей. Тому це злочин всієї Росії. Якби народ повстав, то можна було б зупинити цю криваву машину війни, — говорить військовий.
За його словами, сьогодні на ввіреному йому напрямку ситуація під контролем. Всі бійці спокійні й упевнені в перемозі, хоча ворог продовжує їх «копати».
— Днями, трохи більше ніж за 5 годин, до нас «зайшло» 52 120-мм міни. Цілеспрямовано руйнують укріплення, але ми робимо все, щоб не пропустити орків. У нас варіантів мало: або загинемо ми, або ворог. Ми обираємо друге, — впевнено заявляє «Ультрас».
Чоловік каже, що неабияк мотивує наших воїнів те, що зараз Україна перетворилася на одну велику й дружню родину, у якій не існує чужої біди — тепер вона спільна й кожен робить усе від нього залежне, щоб хоч якось підтримати наших героїв.
— Я не боюся загинути, бо на власні очі бачу, як ворог руйнує наші міста, як помирають невинні діти — ось що страшно. Йде війна спрямована на знищення України та всього її народу, тому ні про яку толерантність до агресора зараз мови бути не може. Всі аргументи, якими можна було достукатися до московитів, вичерпано, тепер це можна зробити лише трупами їхніх солдатів, — зауважує офіцер.
Фото: Дмитро Завтонов
