Його військовий шлях практично збігся з періодом найбільшої трансформації українського війська. Від командира взводу — до командира бригади. Від війни, де значну частину поля…
Армія РФ тривалий час готувалася до агресії в Україні. Це факт! Вони підступно завчасно планували свою «спецоперацію» — накопичували резерви, укомплектовували авангардні підрозділи технікою та 18-річними строковиками, проводили численні навчання біля наших кордонів, під час яких відпрацьовували свої дії зі знищення не лише наших Збройних Сил, військових обєктів, оборонної та цивільної інфраструктури, а й мирних українських міст і селищ разом із населенням. Ще брехали всьому світові про свої наміри щодо дипломатичного вирішення будь-яких конфліктів, зокрема й на Донбасі, тривалий час вішали пропагандистську локшину на кшталт гебелівської на вуха своїм громадянам в етерах федеральних телеканалів. Підготувалися… і 24 лютого, з бодуна, після святкувань дня рашистського загарбника (23 лютого. — Авт.), атакували ракетними ударами українські міста, а потім великими силами своїх військ вдерлися на територію незалежної України. З цього дня «несокрушимая и легендарная, в боях познавшая радость побед» армія перетворилася на терористичну орду військових злочинців. Цивілізоване людство вже майже два тижні бачить, що там, де побували ці визволителі, лише смерть, голод, розруха, гуманітарна катастрофа та мільйони біженців.
У той час, коли на ворожих аеродромах готували літаки до чергових повітряних атак Києва, Харкова, Чернігова, Вінниці, Миколаєва (усі важко перерахувати. — Авт.), а льотчики орди РФ, після поїдання шоколаду в льотних їдальнях, отримували координати «цілей» й посміхаючись летіли бомбити мирні міста, українці готувалися зустріти новий день, збирали діток у садочки та школи, будували плани на майбутнє. На жаль, багатьом нашим людям не судилося вижити в перші дні цієї ганебної для росії війни…
Одну з історій про постраждалих від перших бомбардувань Харкова, яка, впевнений, вже незабаром стане епізодом, під час розслідування військових злочинів у міжнародному суді в Гаазі, розповіли в Дніпропетровській обласній клінічній лікарні імені І.І. Мечникова.
— Пацієнт Микола. У Харкові уві сні він потрапив під бомбардування. Кістки черепа розламалися на кілька великих шматочків. Після зняття промоклої кров’ю пов’язки було видно мозок. Закривавлені пульсівні судини головного мозку вказували, що життя ще тепліє в його тілі. Глибока кома. Мозок вимкнув усі життєві функції. Як пазл, професор Андрій Сірко та нейрохірург Станіслав Поронік, пригнічуючи втому, під мікроскопом, відновлювали череп та зробили все, щоб зберегти чоловіку мозок. Через п’ять діб Микола прокинувся. Він був знятий з апарату ШВЛ і сам задихав. Його першими словами були — де я? Сьогодні медсестра Маша — найближча для нього людина. Рідних, друзів та всіх, кого раніше знав, наразі не пам’ятає — амнезія. Біль і страждання… — розповів генеральний директор лікарні Сергій Риженко.
Майже всі збиті й полонені путінські аси-вбивці розповідають, що вони нібито нічого не знають й координати цілей їм доводять уже в повітрі. Нешановні, усе ви знали! Від самого початку. З того дня, коли з поцілунками прощалися зі своїми рідними й обіцяли їм повернутися за декілька днів. Але, як у нас кажуть, — не так сталося, як гадалося. Кожен із військових злочинців РФ відповість за сльози наших матерів і все своє недовге життя озиратиметься…
